Читати книгу - "Твій найгірший ідеальний, Настя Левченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стосунки, які починаються зі страху, завжди непрості.
Катя не знала, як правильно.
Не знала, як дозволити собі довіряти.
Але Марко не поспішав.
Він не вимагав нічого.
Він просто був поруч.
І це було єдине, що їй було потрібно.
Вони багато гуляли.
Без слів, без планів, без очікувань.
Просто крокували разом вуличками Львова, що мерехтіли жовтими вогнями ліхтарів, розчинялися в запахах кави та мокрої бруківки, губилися в шелесті осіннього листя під ногами.
Катя ще не могла сказати, що вона готова.
Але їй більше не хотілося тікати.
Одного вечора, коли місто вже засинало, вони йшли тихою вулицею, і Катя, сама того не усвідомлюючи, міцніше схопила Марка за руку.
Він помітив це, але нічого не сказав.
Тільки легенько стиснув її пальці у відповідь.
І від цього жесту їй стало тепліше, ніж від будь-якого шарфа.
— Ти завжди такий терплячий? — якось запитала вона його, коли вони сиділи на лавці в маленькому парку, ховаючись від дощу під гілками старого каштана.
— Не завжди. — Марко глянув на неї з усмішкою. — Але для тебе можу бути.
Катя відчула, як щось стислося всередині.
Щось, що вже не було страхом.
А було… теплом.
Їй хотілося сказати багато.
Що вона боїться зробити неправильний крок.
Що іноді все ще прокидається вночі від думки, що це може закінчитися, не встигнувши початися.
Що вона не хоче знову пережити розчарування.
Але все, що вона змогла прошепотіти:
— Я не знаю, скільки часу мені потрібно, щоб…
Марко подивився на неї уважно.
— Я знаю.
Вона здивовано підняла на нього погляд.
Марко зупинився, взяв її долоню у свою, ніби це було найприродніше у світі.
— Я знаю, що ти вже зробила перший крок.
Катя видихнула.
І зрозуміла, що він має рацію.
Кохання не завжди приходить із феєрверками.
Іноді воно приходить тихо.
Як осінній дощ, який ллє так довго, що ти навіть не помічаєш, як він змочив тебе до нитки.
І коли розумієш це — вже пізно ховатися.
Катя вже була мокрою до останньої клітини душі.
І Марко став тим, хто дозволив їй не боятися цього.
Одного дня, після роботи, Марко підійшов до неї, ніби випадково.
— Голодна?
— Трішки.
— Тоді пішли. Є одна ідея.
Вона не запитала, куди вони йдуть.
Просто довірилася.
За кілька хвилин вони стояли перед маленькою кав’ярнею, яка була захована в одному з двориків Львова.
— Тут найкращі вафлі в місті, — сказав Марко, — і я не пробачу тобі, якщо ти їх не спробуєш.
Катя усміхнулася.
Вони зайшли всередину, сіли за столик біля вікна.
Марко замовив вафлі з карамеллю, а Катя — з чорним шоколадом.
— Ти завжди так легко знаходиш щось хороше у простих речах? — спитала вона.
— А ти завжди так боїшся довіритися простим речам?
Катя трохи нахилила голову.
— Не завжди. Але коли мені щось здається занадто хорошим, я чекаю, що це зникне.
Марко на мить задумався.
А потім сказав:
— Якщо це справжнє, воно не зникне.
Катя дивилася на нього і розуміла — він говорить не тільки про вафлі.
Вона взяла виделку, відламала шматочок, обережно скуштувала.
— І як? — спитав Марко.
Катя ледь усміхнулася.
— Дуже смачно.
— Я ж казав.
Він знову взяв її руку у свою.
І цього разу вона навіть не намагалася її забрати.
Бо, можливо, Марко мав рацію.
Якщо це справжнє, воно не зникне.
Любі читачі!
Якщо вам сподобалося, ставте сердечко, пишіть коментарі та підписуйтесь, щоб не пропустити нові книги)
З теплом, ваша Настя))
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твій найгірший ідеальний, Настя Левченко», після закриття браузера.
