Читати книгу - "Щоденник 4 (збірник загонів з 80-х по 2025), Мілена Христич"

Величезна будівля з закритим подвір*ям, десятком величезних сяючих вікон. Прохолодний вестибюль. Там стояла тиша. Але вони піднялися на другий поверх і тато пішов шукати професора.

Через пару хвилин тато покликав Христю. Вона увійшла на кафедру. Це виявилась велика кімната з декількома письмовими столами. Величезними вікнами. На столах лежали книги та якісь папери. Безліч паперів.

Христя розглянулась. Професор виявився молодим та доволі високим чоловіком міцної статури, він запросив Христю сісти та щось спитав. А тоді запропонував продиктувати диктант

Диктант звучав недовго але переконливо. Христя записала декілька речень. Сиділа тихо як миша та сопіла носом. Професор подивися диктант та спитав , навіщо вона поставила кому в тому чи іншому реченні.

Звичайно, професор хотів, щоб Христя пояснила чи прокоментувала пунктограми, але Христя подумала , що зробила в цих місцях помилки та кинулась виправляти. Професор з такого засміявся та сказав їй, що спочатку треба думати, а потім робити.

Виявилось, що коми Христя поставила правильно, але через те, що не могла пояснити, професор пояснив це вродженою грамотністю та задоволено кивнув.

Христю відпустили з кабінету.

Вона стояла біля вікна. І раптом пролунав дзвоник. І весь корпус ожив.

З аудиторій вийшли студенти: хлопці та дівчата, будівля сповнилась гудінням , кроками та сміхом.

Христя була у захваті. Тоді вона то й вирішила, що буде навчатись в університеті, хай там хоч дерева падають з неба.

Додому вони повертались тими самими тихими весняними вулицями, просвітленими та гамірними, усміхненими та радісними. Тільки Христя вже несла в душі упевненість, чим вона хоче займатись у наступному житті, жартую, у житті: вчитись на філфаці.

Мабуть, це був якийсь момент її особистої істини, тому що все залишалося таким як було: місто, вулиці, відстань між домом та університетом, каштани та небо, весна та квіти, але вона змінилась у ту мить. Це була її особиста ясність та світло.

І коли врешті її почали питати, куди вона готується поступати , вона зізнавалася чесно : на філфак.

Їй співчували, говорили, що потрібно буде дуже багато читати книг. Але Христя лише таємниче усміхалася.

Вона встигатиме читати навіть поза програмою. Вона встигатиме писати вірші. Дружити, пам8ятати, любити , закохуватися, переживати злети падіння та інсайти. Тоді здавалося, що вона обрала дорогу. Але пізніше виявиться. Що дорога обрала її.

Дискотеки та індійське кіно

До Христі став ходити Діма. Він був абсолютно хороший хлопець. Не було до чого причепитись. У ньому все було прекрасно: інтелігентне навіть шляхетне обличчя, завжди акуратний одяг: навіть сорочка світилася свіжим комірцем з-під светра, думки…Думки свої Діма не приховував. Вони говорили про музику, літературу , книги, плани на життя.

Діма збирався у медицинський інститут в Дніпрі.

Дніпро  було далеко.

Христя сиділа на ліжку, підібгавши під себе ноги. Діма сидів навпроти на стільці. Вони говорили годинами.

Христі Діма подобався, поки що як друг. Він був вихований , не палив , не вживав алкоголю, він був серйозний хлопець, хоча почуття гумору у нього теж було.

Втім, виявилося, що до Альки він теж ходить у гості. Теж як друг.

Діма став запрошувати їх в гості до себе. Крім музики та медицини, Діма захоплювався технікою. У нього постійно були якісь записуючі прилади, вантажні магнітоли та магнітофони, він постійно з ними возився. Йому були цікаві ці вантажні штуки, вони були масивні та громіздкі, але він з  задоволенням тягав їх туди сюди.

Якраз тоді вийшов на телебаченні серіал «Твін Пікс». Він став культовим і Діма запропонував їм записати їх голоси на ці дивні вінтажні пристрої. Вони з Алькою з острахом дивилися на його загадкові маніпуляції з якимись дивними ящиками, на яких блимало пару лампочок. Христя не йняла віри, що ця штуковина має відношення до музики та взагалі працюватиме. Але Діма почаклувавши, щось підключивши , сказав їм співати.

Христя з Алькою перезирнулися, але заспівали.

Це тривало декілька хвилин , може двадцять, може тридцять. Коли Діма вимкнув запис, то через деякий час включив його дівчатам.

Христя не повірила власним вухам: на плівці залишилися їх голоси. Плівка теж була вінтажна та шелестіла безбожно, Діма сказав, що запис явно не студійний тому що багато навколишніх шумів, але в домашніх умовах по іншому і не вийде.

Христя сиділа й слухала, як з плівки доносився їх спів, далекий . наче сигнал з іншої планети. Свій голос Христя не упізнала, але Алькин упізнала чітко.

Потім вони пили чай, їли тістечка, які Діма приготував спеціально для них. Якось так і вийшло, що Діма опинився у френдзоні. Мабуть, через те, що їм усім було не ясно, хто йому подобається більше.

Але Христю все влаштовувало.

Вона все ще була закохана у Женю. Хоча все більше думала про українську мову та літературу. Бо хоч Альці належало натиснути на біологію та хімію, Христі прийшлося починати спочатку. Адже з українською мовою та літературою справи були кепські.

Школа була все таки руська.

Хоч українську мову у них читали з класу чи то з третього чи то з четвертого, і літературу вони читали теж, але Христя не думала, що обере її своєю професією.

 І хоч іноді життя відволікало на Діму та Женю, хоч іноді у них були вечірки у Клубі школярів, і там були симпатичні хлопці, Христя воліла, щоб почуття залишалися платонічними. Вона постійно думала про майбутній університет.

Щось намагалася вчити, звичайно. Але у тому ще не було системи.

Якраз тоді вона почала вести перший щоденник. Просто так, щоб хоч щось зберегти у пам*яті про них. Вона стала робити записи щодня, ввечері, як залишалася наодинці.

Згадувала , як пройшов день та які почуття він викликав. Щоденник вона ховала спочатку у ящику стола. Потім під тумбочкою хоча й не мала ніяких підозр щодо того, що ці записи комусь потрібні. Але сама ця гра їй подобалась: мати таємницю, приховувати її від усіх, ховати, записувати таємні думки, а який же таємний щоденник без порочних думок ще непорочної душі.