Читати книгу - "Твори. Том 1"

панове, перебуваємо в Анвалі і змінити назву місцевості не можемо. Лишається єдиний вихід: назвати по-новому наш курорт, тільки курорт. І ось що я пропоную. Наша лікарня міститиметься біля пагорба, що належить присутньому тут панові Оріолю, а наше майбутнє казино стоятиме на вершині цього самого пагорба. Тож можна сказати, що цей пагорб, або ця гора — бо то все-таки гора, хай невелика —є основою нашої установи, бо ми займаємо і підніжжя її, і вершину. То хіба не природно в такому разі назвати нашу установу: «Води Монт-Оріоля»[22] надавши курортові, що буде одним з найкращих у світі, ім’я першого власника? Віддаймо кесареві кесареве.

І зверніть увагу, панове, як прекрасно звучить ця назва.

«Монт-Оріоль» казатимуть так, як кажуть «Мон-Дор» [23] Вона притягає зір і слух, її добре видно, добре чути, вона запам’ятовується: «Монт-Оріоль! Монт-Оріоль! Води Монт-Оріоля!..»

І Андермат вигукував ці слова, кидав їх, як м’ячика, прислухався, як вони звучать.

Він говорив, удаючи розмову:

— «Ви їдете в Монт-Оріоль на води?»

— «Так, пані. Кажуть, монт-оріольські води просто чудові».

— «Справді, чудові. До того ж Монт-Оріоль — прегарне місце».

Він усміхався, вдаючи співрозмовників, міняв тон, коли говорив за даму, робив вітальний жест, передаючи мову чоловіка.

Потім заговорив звичайним голосом:

— Є якісь заперечення?

Акціонери відповіли хором:

— Ні, нема ніяких.

Три статисти заплескали в долоні.

Дядько Оріоль — схвильований, задоволений, підкорений, охоплений потаємними гордощами селянин а-вискочня, — усміхаючись, крутив у руках капелюха і мимоволі ствердно кивав головою, і це виказувало його радість, яку добре бачив Андермат, хоч він начебто й не дивився на нього.

Колос лишався спокійним, але був задоволений не менше за батька.

Тоді Андермат звернувся до нотаря:

— Зачитайте, будьте ласкаві, статут товариства, пане Ален.

І сів.

— Читайте, Маріне, — велів нотар своєму діловодові.

Маріне, жалюгідне, миршаве створіння, кахикнув і тоном проповідника з пафосом декламатора заходився перелічувати пункти статуту акціонерного товариства під назвою «Водолікарня Монт-Оріоль» в Анвалі, з капіталом два мільйони.

Оріоль перебив його.

— Хвилинку, одну хвилинку! — сказав він.

І витяг з кишені засмальцьований зшиток, з яким нобу-піні;іп тиждень у всіх нотарів та адвокатів у департаменту. То була копія статуту, що його батько й син Оріолі знали майже напам’ять.

Потім він поволі почепив на носа окуляри, відкинув голову, вмостився так, щоб краще розбирати букви, і наказав:

— Давай далі, Маріне.

Колос присунув стільця й собі втупився в батькові папери.

І Маріне почав читати знову. Старого Оріоля, якому трудно було впоратися з подвійною роботою — слухати і заразом читати, — мучив страх, що в документі замінять якесь слово; до того ж йому хотілося бачити, чи Андермат з нотаріусом, бува, не неремигуються, — і він на кожному рядку разів по десять спиняв канцеляриста, зводячи пані вець усі його ораторські ефекти.

Він весь час перепитував:

— Як ти шкажав? Що ти там шкажав? Я не рожчув, не так швидко!

Потім звертався до сина:

— Чи так воно, Колоше?

Колос, краще володіючи собою, відповідав:

— Так, батьку, так, уше правильно!

Селянин явно не довіряв. Водив скарлюченим пальцем по своєму зшитку і щось бурмотів собі під ніс; але зосередити увагу одразу на тому й на тому він не міг: слухаючи, переставав читати, а коли читав — не міг слухати. Важко дихав, немов сходив на гору, обливався потом, ніби перекопував виноградник на сонці, і час від часу вимагав перерви на кілька хвилин, щоб витерти лоба й перевести подих, наче він бився на дуелі.

Андермат нетерпляче тупав ногою. Гонтран, побачивши на столі «Вісник ІІюї-де-Дом», почав гортати його, а Поль, сидячи верхи на стільці, похнюпив голову і пригнічено думав про те, що цей рожевий, череватий чоловічок, який сидить перед ним, завтра забере жінку, яку він, Поль, кохає всією душею — Христіану, його Христіану, його біляву Христіану, хоч вона вся належить йому, тільки йому й більше нікому. І він питав себе, чи не викрасти її сьогодні ж увечері.

Семеро приїжджих добродіїв сиділи поважно і спокійно.

За годину скінчили. Статут підписали.

Нотар склав акт про капіталовкладення. Скарбник, пан Авраам Леві, потвердив, що одержав усі гроші. Потім щойно засноване товариство, яке мало вже всі законні права, почало загальні збори акціонерів, щоб обрати правління і голову.

На голову всіма голосами, окрім двох, обрали Андермата. Селянин та його син голосували за Оріоля-батька. Бретіньї обрали ревізором.

Потім правління, до складу якого ввійшли Андермат, маркіз і граф де Равенелі, Бретіньї, обидва Оріолі, доктор Латон, Авраам Леві та Сімон Зідлер, попросило решту акціонерів, а також нотаря і канцеляриста вийти, і почало нараду: треба було обговорити невідкладні проблеми і розв’язати найголовніші справи.

Андермат знову підвівся:

— Панове, ми підходимо до пекучого питання, питання про успіх, якого за всяку ціну повинні добитися. Мінеральна вода, як і все інше, потребує реклами. Хворі питимуть її тільки тоді, коли про неї скрізь і завжди говоритимуть. Реклама, панове, це велика проблема наших днів, це бог сучасної торгівлі і промисловості. Без реклами тепер не обійтись! А тим часом мистецтво реклами важке, складне, тут треба бути вельми тактовними. Ті, що перші вдалися до цього нового засобу, діяли грубо, привертаючи увагу галасом, барабанним боєм і гарматною стріляниною. Ман-жен, панове, був тільки передвісником. Тепер до галасу ставляться з підозрою, яскраві афіші викликають посмішку, імена, що їх вигукують на вулиці, збуджують скоріше недовіру, аніж цікавість. І все-таки треба привернути увагу публіки, вразити її, завоювати. Отож мистецтво полягає в тому, щоб знайти спосіб, той єдиний спосіб, який може забезпечити успіх саме у нашій торгівлі. Ми, панове, хочемо продавати воду. І завоювати хворих ми повинні через лікарів.

Найвидатніші лікарі, панове, — такі самі люди, як і всі ми, у них ті самі слабості. Я не хочу сказати, що їх можна купити. Репутація знаменитих фахівців, які так потрібні нам, ставить їх поза будь-якою підозрою! Та чи є людина, якої не можна підкорити, коли до того вміло взятися? Адже є й жінки, яких можна купити. Таких треба спокушати.

Ось, панове, яку пропозицію я вношу, докладно обговоривши її з доктором Латоном.

Передусім, ми розподілили всі хвороби, які можна буде тут лікувати на три головні групи. Це по-перше, всякі ревматизми, лишаї, артрити, подагра і т. д. і т. д.; по-друге, захворювання шлунка, кишок та печінки; по-третє, всі недуги, спричинені розладом кровообігу, бо немає сумніву, що наші вуглекислі ванни чудово діють на кровообіг.

До того ж, панове, чудесне одужання старого Кловіса обіцяє нам справжні дива.

Отож, визначивши хвороби, на які впливає наша вода,