Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Покинувши аудиторію, Марія пішла навідати Джейн в оранжереї, а Аліса направилася в бібліотеку забрати книжки.

Бібліотека Академії розміщувалася на першому поверсі неподалік від актової зали. Її велике приміщення поділяли на численні секції книжкові полички. Одразу навпроти дверей, за столом, стояв бібліотекар — старенький сивий чолов’яга в окулярах з маленькими круглими лінзами.

— Я можу чимось допомогти? — звернувся він до Аліси хрипкуватим голосом, помітивши її, замешкану, біля входу.

— Так, ем… — Через цей запах чорнил і старих, вицвілих обкладинок вона забула, навіщо сюди прийшла. — Мені тут дали список літератури, — повела вона, підійшовши до столу, і простягнула листочок від Люка. — Чи можете, будь ласка, знайти мені ці підручники?

Він пробігся очима по списку й, шморгнувши носом, сказав:

— Це займе декілька хвилин. Почекайте поки тут.

Аліса кивнула. Бібліотекар поклав листочок у кишеню сорочки та пішов за книгами. Вона ж від нудьги почала розглядати картини на стінах. Тут були і пейзажі, і портрети, і зображення історичних битв, і навіть натюрморти. Десятки різних витворів прикрашали стіни в нешироких проміжках між книжковими рядами. Так незвично й затишно водночас.

Атмосфера в бібліотеці була б спокійною та тихою, якби не шум голосів, що долинав від столику збоку. Зазирнувши з-за полиць, Аліса побачила лише двох студентів. Перш за все вона впізнала Люсі. Чарівниця в брудній формі стояла перед стільцем, тримаючи книжку в руці, і пояснювала якийсь вираз, активно жестикулюючи. Вочевидь пішла сюди одразу ж після заняття, навіть не переодягнувшись. Поруч з нею сидів молодий світловолосий хлопець, одягнений у звичайні речі, так що одразу й не скажеш, на кого він вчився. Вони напівголосно про щось сперечалися. Але це була не сварка — радше дискусія двох вчених. Періодично вони вказували на сторінки відкритих книжок на столі, порівнювали щось, разом замовкали, втуплюючись у текст, потім знову завзято його обговорювали.

Мимоволі Алісі й самій захотілося до них приєднатися. Особливо вона прагнула познайомитися поближче з Люсі. Чари розуму — єдина сила, якої Аліса не мала, що лякало й захоплювало водночас. Їй кортіло дізнатися більше, зокрема щоб могти їм протистояти. Водночас було б непогано мати друзів із однієї з найсильніших кафедр Академії.

— Наче б то все знайшов, — обізвався бібліотекар підійшовши до свого столу з високою горою книг на руках. Від несподіванки Аліса трохи здригнулася. — Щоправда, ось цієї, — він тицьнув пальцем у рядок списку, — немає, але я поклав замість неї схожу, тільки старішу.

Аліса провела поглядом по стопці згори вниз. Від такої кількості літератури очі ледь не випали з орбіт. Зараз би мати з собою візок із цирку.

— Щиро вам дякую, — сказала вона, зітхнувши. — Мені треба щось заповнювати тут?

— Так, зараз я книжечку дістану, почекай трохи.

Аліса вдруге зазирнула за полиці, але, на її подив, нікого там не побачила. Як вона могла не помітити, коли ті двоє вийшли? Підписавшись, де показав бібліотекар, Аліса нагребла книг на руки, затиснула верхню підборіддям та, намагаючись не дихати, щоб не вбирати в ніс їхній пил, обережно пішла в гуртожиток.

***

Ледве донісши книги в кімнату, Аліса розклала їх на поличці, з цікавості гортаючи сторінки. Усе таке старе, пошарпане. Вона чхнула вісім разів. І це лише на один семестр навчання? Бідні очі, бідна спина, бідна голова.

За кілька хвилин у вітальні пролунали чужі кроки.

— Алісо, у нас є цікава пропозиція, — бадьоро повела Марія, зайшовши в спальню та потираючи руками.

З-за її спини над плечем виглядав чубчик Джейн.

Через втому Алісу не сильно зацікавили слова подруги, але вона все одно повернулася.

— Ну, говоріть.

— Як тобі ідея прогулятися за територією Академії? Тут недалеко в лісі є річка, і, поки погода дозволяє, я не хочу проґавити можливість у ній поплавати. Ти за?

Ліс і гарна погода — це добре, але річка й плавати — це, будь ласка, без неї.

— Ох, — видихнула вона, опустивши погляд додолу. Сумніви затуманювали бажання піти. — Звучить класно, але… Я не зовсім умію плавати.

Аліса взагалі не могла втриматися під водою довше кількох секунд. Тільки-но рідина потрапляла у вуха — її поглинав неймовірний страх. Він наче прірва, яка з кожною думкою пожирала Алісу все сильніше. Альфредові так і не вдалося знайти причину цієї реакції, тож дорога до водойм для Аліси з самого дитинства закрита. Хоч як їй не хотілося, вона відчувала за це сором. Яка з неї вийде чарівниця води, коли вона навіть плавати не вміла?

— Та це не велика проблема, — підтримала Джейн, вийшовши вперед. — Можемо просто пройтися до річки та погуляти у лісі. Покажу вам красиві місця. Я часто туди ходжу, щоб заспокоїтися. Це допомагає зібратися з думками.

— Так, звісно. Я залюбки піду, — погодилася Аліса, сподіваючись, що не пошкодує про це рішення.

— От і добре! — промовила Марія, задоволено всміхнувшись.

— Тоді збирайтеся. Вийдемо за гуртожитком, щоб ніхто не побачив. Викладачі не дуже люблять, коли студенти йдуть у ліс, — додала Джейн і повернулася до вітальні.