Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

Це був сукуб. 

Він використовував темряву, щоб з’явитися і зникати, переслідуючи нас, наче хижак, що грає з жертвою.

Нарешті, він проявився повністю перед нами в центрі круглої зали. Його постать була майже людською, але із звірячими рисами. Глибокі очі, що мерехтіли червоним, шкіра бліда, а над головою піднімалися темні роги. Незважаючи на звірячі риси, щось в ньому було незвичайно привабливим. Я несвідомо зробила крок вперед. Як же він пахне…

Стоп.

Захисний аркан не дозволив йому повністю контролювати мій мозок, але демонічна сила могла легко змагатись з моїм Щитом. І якщо я ледь втрималась — то що буде з хлопцями?

Я обернула голову: всі вони стояли і зачаровано дивились на сукуба. Щит стримував їх від того, щоб кинутись до нього в смертельні обійми, але і не міг повністю відбити його вплив на мозок. Я відчула, як щось темне і привабливе намагається проникнути в мою свідомість, майже паралізуючи.

— Ти цікава, —  прошепотів він, долаючи відстань між нами та проводячи ніжною долонею по моїй щоці, —  не така, як інші. Хочеш погратися?

Його очі міняли колір. З демонічного червоного вони почали набувати кольору рідкого срібла. 

Я знаю ці очі.

Всередині мене спалахнув Аркан захисту, і це тепло прогнало навіяні чари. Я махнула мечем і лезо, наче по маслу, розрізало сукубу груди. Але крові не було — навіть подряпини після удару не лишилось.

Демон рикнув, і його тіло почало мінятися — гострі пазурі з’явилися на руках, спина вигнулась, шкіра потемніла. Його зваблива подоба обернулася на щось звіроподібне. Ліктем він вдарив мене по щоці і я втратила рівновагу — було б у мене трохи менше фізичної сили, він би звернув мені шию. А так, я лише приклалась до холодної камʼяної підлоги і намагалась сконцентрувати розфокусований погляд.

Сукуб відчайдушно бився, відкидаючи Фолька та Ройса, які намагалися утримати його з обох боків.

Раптом, він підняв руки, і від них посипались мерехтливі іскри, одразу за якими на хлопців полетів стовп вогню. Фольк і Ройс кинулись врозсипну, намагаючись ухилитись від глибокої просмажки. 

Щоб його Безодня забрала!

Побачивши, що Фольк і Ройс не справляються, Гарт витягнув свою сокиру та кинувся на демона. На мить я навіть втратила дихання від того, наскільки гарно виглядав їх бій. Сукуб намагався дістати Гарта своїми пазурями, а той відбивався молотом. Видно було, що сил Гарта недостатньо для того, щоб подолати демона, а груба сила інших найманців теж була мало допоміжною. 

Гарт вдарив сокирою по грудям демона, але лезо чиркнуло по шкірі і пустило на всі сторони іскри. Чорт, як же його вбити? Роздратований демон махнув рукою і Гарта, наче тряпʼяну іграшку, відкинуло до стіни. 

Щось червоне на спині сукуба притягнуло мій погляд. Між двох перепончатих чорних крил виднілась кровоточива рана. Напевно, вона виникає, коли демон вирішує продемонструвати свої крила публіці. Що ж, якщо вона не затягнулась, чи є шанс, що там його захист не працює?

Погляд сукуба перевівся на Лерона, який щось довго шукав у своїй сумці. Зазвичай тихий і інтелігентний вчений, зараз Лерон вишкірився так, наче і сам був не з цього світу:

— Готовий трохи охолодитись?

Різким рухом чоловік кинув в сторону демона, що вже наближався до нього, невеликий флакон. З дзвоном скла, той розбився прямо об демонічний ріг, але… нічого. Сукуб застиг лише на секунду, а потім продовжив йти — і вже набагато швидше, —  в сторону Лерона. Той дістав меч, аж раптом від місця удару флакона по всьому тілу сукуба почали розходитись льодяні брили.

Демон завив, не розуміючи, що відбувається. Вже за декілька секунд, все його тіло було покрите коркою з льоду.

Застигла тиша.

— Це що, все? — обережно промовив Лерон, підходячи ближче до крижаної статуї.

Він хотів було сказати ще щось, та з дзвінким звуком лід тріснув і замерзла рука сукуба, що звільнилась з льодяної пастки, схопила Лерона за горло. Ніхто не сумнівався — ще мить і демон просто розчавить його шию. Обличчя чоловіка швидко синіло.

Зібравши всі сили, я підбігла до демона і вколола мечем прямо між двох крил, пробиваючи його захисний бар'єр. Несподівано навіть для мене, сукуб затих, його тіло зіщулилося і зникло, залишивши після себе тільки попіл.

Залунала тиша. Ми всі мовчали, вражені від перемоги та втомлені після бою. Лерон впав на підлогу, хапаючи ртом повітря, Ройс перевіряв дихання знепритомнілої дівчини, Фольк з полегшенням витер піт із чола, а Гарт злегка усміхнувся, підморгнувши мені:

— Що ж, на цей раз ти виграла. Здається, це все ж був сукуб.