Читати книгу - "Останній раунд , Oleg Poroshok"

Мельник думав, що він розумний. Що у нього ще є вибір.
Він вийшов на зв’язок із тим, хто стояв за всім цим – із замовником.
Зустріч була короткою.
— Мені треба зникнути на якийсь час. Я зробив для вас багато.
— Ти зробив для себе багато. А для нас – купу проблем.
Мельник зрозумів усе, коли побачив, як той, кому він телефонував, просто натиснув кнопку на телефоні.
Через кілька секунд у двір заїхала чорна машина.
Мельник навіть не встиг добігти до виходу.
РОЗДІЛ 15. КОВАЛЕНКО ДИВИТЬСЯ НА РЕЗУЛЬТАТ
Коли Коваленко дізнався, що знайшли тіло Мельника, він навіть не здивувався.
Це був прогнозований фінал для людини, яка думала, що може грати в усі боки.
Але головне – тепер він знав, що за всім цим стояв хтось впливовіший.
Мельник – це була лише середня ланка. Але тепер Коваленко мав дві речі:
1. Контакти, які встиг дати йому Мельник перед смертю.
2. Йося, який ще міг згадати важливі деталі.
А головне – той, хто прибрав Мельника, тепер точно знав, що Коваленко не зупиниться.
І це було його найбільшою помилкою, те що він те що він пішов на вбивство боксера.
РОЗДІЛ 16. ГРА ПОЧАЛАСЯ
Коваленко знав, що тепер усі розуміють, що він не зупиниться.
Але він теж знав, що вороги не дурні. І що кожен тепер буде захищати свої інтереси.
Вони відкрили карти. І почали грати.
Але Коваленко не був азартним гравцем. Він не поспішав, не робив різких рухів.
Він знаходив слабкі місця, поволі ставив пастки.
І коли вони думали, що йому вдалося поставити лише одну, то виявляли, що їх уже три.
РОЗДІЛ 17. ДВА КРОКИ НАПЕРЕД
Він чекав. Він слухав. Він зважував кожен хід.
І коли хтось почав прибирати людей, які могли говорити – він не кинувся їх рятувати.
Він знайшов тих, хто боявся наступним опинитися в списку.
І запропонував вибір:
— Чи ви говорите мені зараз – і я вам допомагаю.
— Чи ви мовчите – і вас теж приберуть.
І вони почали говорити.
РОЗДІЛ 18. ЛОГІЧНИЙ КІНЕЦЬ
Коли всі пазли склалися, Коваленко не поспішав робити хід.
Він знав, що це ще не фінал.
Але знав і те, що тепер у нього є все, щоб довести справу до кінця.
Тепер залишалося питання, як і коли завдати фінального удару.
Бо він ніколи не робив удар, поки не мав протидії на відповідь, в сенсі можливих варіантів у відповідь, щоб зберегти свою безпеку.
РОЗДІЛ 19. ВЕЛИКА ГРА
Коваленко знав, що справа досягла точки неповернення.
Він збирав докази, розставляв пастки, але цього було недостатньо.
Бо тепер ставки зросли.
І щоб забезпечити не лише власну безпеку, а й фінальне розкриття справи, він зробив те, що потрібно було зробити вчасно.
Підключив зв’язки нагорі.
РОЗДІЛ 20. ПРАВИЛА ГРИ
Коваленко ніколи не був наївним.
Він розумів, що у кожного є свої інтереси.
І що як тільки справа стане занадто публічною, хтось із верхівки захоче на цьому зіграти.
Тому він сам створив умови, за яких їх змусили діяти.
Журналісти почали писати.
Суспільство заговорило.
Політики відчули запах можливості для себе.
І тепер ті, хто міг "зам’яти" справу, більше не могли цього зробити.
Бо це була вже гра не тільки для Коваленка.
Це стало питанням репутації для тих, хто нагорі.
РОЗДІЛ 21. ОСТАННІЙ ХІД
Коли всі нитки зійшлися в одній точці, Коваленко зробив фінальний хід.
Той, хто віддавав накази, думав, що ще має варіанти.
Але його вибір уже був зроблений за нього.
Бо якщо в цій грі ти не контролюєш ситуацію – значить, ти вже програв.
І Коваленко не залишив йому шансів.
ФІНАЛ
Головний замовник заарештований.
Корупційний клубок розплутано.
Коваленко знав, що це не остання його гра.
Але він також знав, що в цій партії він поставив шах і мат.
РОЗДІЛ 25. ЛЮДИНА СВОГО ЧАСУ
Коваленко ніколи не був ідеалістом.
Він не намагався змінювати систему чи перевиховувати людей.
Він просто робив свою роботу — так, як умів.
І робив її добре.
Він не гнався за ілюзіями.
Але він слідкував за собою і відповідав за свої вчинки.
Бо якщо ти втрачаєш себе, то більше нічого не має значення.
РОЗДІЛ 26. ВЕЛИКИЙ ДОСВІД
Передпенсійний вік – не вирок.
Це досвід, якого інші не мають. І Коваленко знав більше, ніж молоді оперативники, бо вже проходив усе це не раз.
Він знав, як говорити з начальством.
Він знав, коли треба мовчати і коли треба зробити різкий рух.
І головне – він знав, як вижити в цій системі, не втративши обличчя.
РОЗДІЛ 27. БЕЗДОГАННИЙ У СВОЄМУ ДІЛІ
Його не цікавили великі ідеї про справедливість.
Але він мав просте правило: не робити того, за що соромно.
Тому він був бездоганним у своїй справі.
Він не любив казати "чесний", бо знав, що всі грають у свої ігри.
Але він ніколи не перегравав сам себе.
І тому всі знали: якщо Коваленко взявся за справу – він її доведе до кінця.
РОЗДІЛ 28. УЧЕНЬ
Коваленко не вірив у масове навчання.
Передавати досвід всім – значить розкидати бісер перед свинями.
Вони його потопчуть, а тебе роздеруть.
Тому він завжди уважно дивився, хто справді гідний.
І знайшов такого.
РОЗДІЛ 29. ПРАВИЛА ГРИ
Це був молодий оперативник – не ідеаліст, але з правильним внутрішнім стрижнем.
Він не намагався подобатися начальству, але вмів тримати баланс.
Він не бігав за гучними справами, але вмів слухати.
І головне – він умів чекати.
Коваленко бачив у ньому потенціал.
І тому вибрав саме його.
РОЗДІЛ 30. НАСТУПНИЙ КРОК
Коваленко ніколи не вірив у абсолютну перемогу добра над злом. Але він знав, що є речі, які треба робити.
І є люди, які мають це робити правильно.
Він не збирався вчити всіх.
Але одного навчити було достатньо.
Бо справжній досвід не роздають – його передають тим, хто гідний.
РОЗДІЛ 31. ЛЮДИНА, ЯКУ ПОВАЖАЮТЬ
Коваленко ніколи не був святим.
Але в нього були чіткі моральні переконання.
Його поважали навіть злочинці.
Не тому, що боялися, а тому, що розуміли – він грає за своїми правилами, і ці правила зрозумілі.
Він ніколи не був зрадником, не кидав своїх, не йшов на брудні компроміси.
Він умів тримати слово.
І в будь-якому середовищі таке цінується.
РОЗДІЛ 32. ПОРЯДОК У ХАОСІ
Будь-яка структура прагне порядку.
Навіть злочинний світ не любить хаосу.
Бо хаос руйнує систему.
А Коваленко був тим, хто міг створити баланс.
Він не міняв правила гри – він їх розумів і використовував.
РОЗДІЛ 33. БУТИ В ГРІ
Коваленко не збирався йти.
Його досвід і зв’язки були занадто цінними.
Без нього все б почало хитатися.
І навіть ті, хто хотів би його позбутися, розуміли:
Він потрібен.
РОЗДІЛ 34. ЧАС ДЛЯ НОВОЇ РОЛІ
Коваленко ніколи не обманював себе.
Він знав: 50 – це ще не старість, але вже й не молодість.
Здоров’я є, реакція ще та сама, але енергія вже не та.
І якщо реально дивитися на речі, то треба думати наперед. Вічних немає.
РОЗДІЛ 35. РАДНИК І ВЧИТЕЛЬ
Він не зник із гри, не пішов у тінБудь-яка структура прагне порядку.
Навіть злочинний світ не любить хаосу.
Бо хаос руйнує систему.
А Коваленко був тим, хто міг створити баланс.
Він не міняв правила гри – він їх розумів і використовував.
ЩРКоваленко не збирався йти.
Його досвід і зв’язки були занадто цінними.
Без нього все б почало хитатися.
І навіть ті, хто хотів би його позбутися, розуміли:
Він потрібен.
Післямова 
Ця книга вже після прочитання пояснює, що є такі громадські і державні служби, що від системи нема де подітись. Тому дуже важко залишитись порядною людиною, коли з усіх боків стільки тисків і спокус. Це вже залежить від кожної людини особисто і доводить, винна не система а люди, які і утворюють систему.

Кінець