Читати книгу - "Даринка, Moon Grey"

- Мені добре,- і за секунду додала, - я хочу їсти.

Віра відпустила малу, дзвінко розсміялась:

- Мені теж добре з тобою! Я теж дуже голодна!

Вони сиділи за столом і наминали борщ. Мала хитала ногами під столом в такт пережовуванню. Світилась як зірка.

- Пані Віра, а .... - мала нарочито струснула ложку сильніше, щоб та капнула на край тарілки і потягнулась рукою до серветки. Її погляд тепер не міг зустрітись з жіночим, - ...а правда, що ви відьма?

Даринка невинно тягла серветку до себе, поволі витирала край тарілки і вся перетворилась на одне суцільне вухо.

Віра, добре, що проковтнула порцію з ложки, повернула трішки голову в бік розташування сусідок, скосила очі на малу і мовила невинно, наскільки могла:

- Чому ти так думаєш?

- Нуууу... - тягла слово мала, - ....нууууу....- раптом підняла очі на жінку, сперлась трішки на стіл, щоб не перекинути тарілку і наблизилась до Віри, - кажуть, що ви думки чужі читаєте.

- Ворожка. - Просто відповіла Віра. - Я  ворожу, але не читаю думки. Тільки показую мій внутрішній світ, моє бачення. Якщо хтось так само думає, як я, то це тільки співпадіння.

- А що ви ворожите, навчите мене?

- Навчу, коли хочеш.

- О, тоді давайте зара! - Мала скочила зі стільця, відбігла і тут же стрімко розвернулась:

- Я приберу. - Схватила недоїдену страву, підтюпцем понесла її до виходу. Балансуючи однією рукою з тарілкою, а іншою, тягнучи за ручку, відчинила двері і зникла там.

- Киць-киць-киць! - Залунало.

Віра тим часом доїла та прибрала зі столу.

Вони обидві сиділи на матрасі і Віра дістала доволі величеньку квадратну сумочку на "блискавці", яка була розшита гладдю.

- Тримай. - Простягла вона малій. - Не відкривай, а потримай.

Даринка прийняла сумочку наче щось живе та тендітне. Вона погладила, потисла, притулила до грудей, поклала її перед собою і запитала не відводячи очей від малюнку:

- Там чарівно?

- Там увесь світ, який захочеш.

Краєм ока Віра побачила як прочиняються двері. Дві подруженції бабулі вкотились в кімнату:

- О, в нас гості! Добридень! - Вітали бабці малу. - А мама твоя де? - Озирнулись вони. Одна одразу пішла за перестінок.

-  Я тут жити буду. А мама на війну пішла разом з Лізою. Нас всих захищати. - Даринка розтлумачила далі, - ви старі, пані Віра зі мною, а я мала.

Баба Дора відкрила рот, щоб щось сказати, але зустріла важкий погляд Віри. Тоді баба враз розтягла усмішку:

- Оце так, так. - Не знайшлась вона що додати інакшого і пішла до себе.

Віра повернулась до Даринки:

- Відкривай.

Мала обережно потягла за "блискавку".

За перегородкою почувся шепіт. Та Віра не зважала.

Дівчинка тим часом розкрила сумочку і зазирнула всередину.

- Висипай.

Але мала обережно просунула руку і витягла гладкий невеличкий дерев'яний брусочок.

Віра посміхнулась:

- Ти вирішила одразу поворожити? Що ж ти витягла?

Даринка скинула вгору лице з відчайдушно здивованими очима. Водночас простягла на долоні до Віри брусочок:

- Ось!

Віра перевернула в дівчинки на долоні брусок:

- Як цікаво. Wird.

- А що це?

- Це, Даринко, означає, що ти сама свою долю твориш і тобі допомагає Космічний Вітер.

- А чому я вже ворожу? Тому, що не висипала?

- Так. Я не пояснюю, чому треба робити. Я говорю, що робити, тобто, як я вмію. Але кожен робить, як вважає за потрібне і це вирішується вмить.

- Це помилка?

- Ні, це твоя справа.

- І що мені зараз робити? Висипати? Це ж ваші речі і я їх хотіла обережно дістати, бо не знала, що там.

- Яка вихована дівчинка,- почулось за ширмою.

- Дякую, але я вже знаю, що я вихована. - Гукнула мала і зацікавлено глянула на Віру.

- Я можу тобі пояснити, що означає кожна руна.

- Висипаю! - Оголосила мала.

Даринка обережно нахилила отвір до простирадла, на якім лежала серветка, простелена Вірою. Серветка теж була вишита гладдю. Але так непомітно, наче розчесана і застелена вітром трава.

Руни висипались невеличкою гіркою.

- Які гарні, - дівчинка погладила пальчиками поверхню рун. - Вони такі як карамельки, тільки гладкі і не липнуть.

Віра посміхалась.

Вона їх свого часу просто розпиляла з ароматичних кедрових кубиків. Шкуркою зашліфувала до стану прямокутних овалів. Лінером навела олівець, друкуючи кожну руну. Далі лак для нігтів, ультрафіолет і от, вийшли отакі карамельки. Деревина була з природнім малюнком. Полоси перемішувались по тонах. Десь були навіть завитки.

- Я вивчила значення кожної руни.

- Вчити треба? - Мала трішки скривилась.

- Так. Але не обов'язково. Ти бери руну в руку, тримай її, шукай її зображення в інтернеті і читай про неї. Просто читай. А воно само запам'ятається. Зорова пам'ять спрацює. Одну руну в день можна вивчати. Щоб не путалось в голові.

- А звідки вони взялись?

- Вони завжди були. Це Всесвітні енергії, які зручно колись позначили, щоб правильно використовувати. Це майже казка, але це насправді є.

- А що, можна і неправильно? Як це і що тоді трапиться? - Мала налякано і водночас зацікавлено дивилась на Віру.

За ширмою почулось знову вовтузіння.

І в цей час "стук-стук" і тут же  розшарпнулись двері і увірвалась така собі чиста енергія.

- А хто тут є?! - Блиснув погляд, - Ага! Ось де ти!

- Ааааа! Зінуля!!! - Мала майнула стрибком до тітки, зірвавшись з місця.

- Привііііт! - Тітка вже крутила малу, тримаючи в обіймах.

- Я скучилааааа! - Даринка раділа як маля в колисці першою посмішкою для батьків.

- Так, тихо, не зачепи. - Зіна поставила малу на підлогу, - чекай, в мене є щось!

Вона відстебнула кнопку кишені і дістала звідти коржики- пиндики. Цілий пакет.

- Це дід Вова передав?