Читати книгу - "Даринка, Moon Grey"

Бо може бути зовні людина, маска професора, а нутро покидька.

Або зовні стара жінка, маска кролика, а нутро принцеси.

- Ого! Це що таке? - Здивувалась Даринка.

- Це ті, хто не вміють користуватись ні масками, ні ролями і не живуть власним життям, а лозунгами, чужою піснею, чужим життям. Такі ще й маніпулюють вдало. Бо інакше б не вижили. Але це не точно.

- Я не хочу, щоб мною маніпулювали.

- Але нехай все відбувається.

- Нехай. Бо це ж багато інших життів.

- І не тільки. В кожного життя є різні виміри.

Мала округлила очі:

- Варіанти?

- Авжеж.

- Пані Віро, а можна жити вічно?

- Нащо?

- Щоб спробувати всі варіанти життя.

- Мабуть можна.

- Ти знаєш як! - Ствердила Даринка і її очі аж заіскрились чарівним сяйвом.

- Мабуть. Всі це знають.

- Але не звертають увагу, так?

- Мабуть. - Віра клала стібок за стібком і дивилась на вишивку.

- Можете сказати мені?

Віра мовчала, збираючись з думками.

Мала спостерігала за голкою, терпляче чекаючи.

- Я напевне не знаю, але маю здогадку. - Почала Віра тихо. - Існує легенда про Чотирбоки.

Мала, що з першим словом лягла біля Віри, враз схопилась:

- Знаю! Там моя прабабуня мешкають!

- Але це не село. Це 4 боки душі людської.

- Сторони?

- Ні, боки. Бо це глибини, як сектор. Лівий бік людини, правий бік, передній бік, задній бік. І всі вони ще містять не лише вміст до центру, а й верх-низ. Можна перевертати та змінювати точку споглядання відносно самого себе.

Так от. Кожна сторона має свій панівний прояв. Вона відповідає періодам, датам. Вміщує ознаки планет, стихій, знаків зодіаку, сузір'їв.

- А хіба знаки це не сузір'я? - Здивувалась мала, дивлячись на Віру знизу вгору, зручно вмостившись знову.

- Ні. Бо то коло відліку для полегшення користування. А сузір'я, то історії навколо кола відліку. Одне, як наче орган серце, його стан. А друге як його робота. Там і походження, і завдання, і плани, і надії, і навіть результати є.

- А що ще в Чотирбоках?

- Ще там числа, руни, астрологія, астрономія, китайські знання, індійські, слов'янські...

- Ого!

- Ого. - Усміхнулась Віра і продовжила. - Кожен бік - це дитинство, юність, молодість та зрілість.

І ними всима слід користуватись. Дитинством - для здобуття інформації. Юністю- для пробування цієї інформації. Молодістю - для застосування цієї інформації. А зрілістю- для відтворення застосованого.

- А чому вмирають?

- Бо обмежують дитинство, втрачають юність, розкидаються молодістю і живуть тільки старістю.

- А зрілість?

- Зрілість і мені недоступна. Тільки старість. Зрілість- це вічний процес з отима всим іншими, вони переходять одне в одне, щоб була зрілість.

Якби тут був Космічний Вітер, він би сказав, що старість- це копіювання, а не відтворення того, що робилось молодістю. Я в молодості не зробила нічого, що могла б зараз відтворити. От і тому поки що тільки вчусь.

Віра показала вишите.

- Гарно. - Мала любувалась кольорами, що перебігали непомітно і формували надзвичайно живе листя. - Ви говорите, що переходять одне в одне, як кольори чи як оті інь-ян, що мама колись розказувала?

- Як кольори в дії, це сузір'я. Ти бачиш початок процесу, голку, нитку, тканину, виконавицю.  А інь-ян це знаки зодіаку. Чотири. Вони складають основу людини. До речі, інь-ян - це не коло і в нім поділ, крапки та чорне і біле. Це вже процес показано. А це початково і є Чотирбоки. Там все в їхнім вимірі має 4 боки.

Дівчинка замислилась, намагаючись уявити цей інь-ян з чотирьох сторін. Струснула нарешті голівкою і закотила очі під лоба:

- Ні. Складно уявити. А хто такий Космічний Вітер?

- Я й сама не знаю. Це був тільки сон.

- А ти зараз зверху жінка, маска дитини, а роль мами? Це може і є Чотирбоки?

- Ти ж три вказала.

- Тю, ви, пані Віро, такі чудні. Оберігати свою дитину в собі, маску, що ви носите від сторонніх- це і є четверте. А потім міняєте. Наприклад, маску молодої вдягнете, роль дитини, а зверху зріла чи ще якось і от всі вони, тобто ви самі себе бережете як юна тигриця.

Віра оторопіло дивилась кудись в простір.

Даринка сповзла з матрасу Віри. Поволі пішла на ліжко Лізи. Вклалась і мовила:

- Це не так швидко, як я сподівалась.

За ширмою давно сопіли в сні бабулі. Даринка дрімала. А Віра знов чудувалась . Колись вона бачила сон, в якому в неї дві доньки. І коли хтось їй привів другу, обличчя якої вона не бачила, той хтось мовив:

- Бережи її. Це Повня. Сіра. Ще не означена. Твоя друга донька.

Виявляється ця донька увесь час була поряд і вона її знала.

- Пані, Віро.

- Що?

- А якщо не забороняти війні відбуватися, то вона пройде повз?

- Напевне не знаю. Але то така сила, що твій дозвіл не змінить нічого, а ще й знести може, коли натрапить на твій камінь страху й перечепиться.

- Перечепиться,- засміялась тихо мала. - А що ж робити?

- Я знаю, що вона є. Це моя в цім відношенні робота- знати. Знаю, що це сильніше від мене. Але я не одна. Вивчаю, що я можу зробити для себе, щоб вижити і вберегтись від знищення. Адже це саме важливіше.

- А кого забрали, як Зіна говорить. Вони ще слабіші чи впустили війну, чи вона перечепилась? - Вже серйозно запитала Даринка.

- Ні, це сильні люди, яких сила змушує відчути свою силу і забезпечити відхід, щоб жити. Навчитись цьому.

- А якщо їх вб'ють, то вони не навчились?

- Вони не знають, що померли. І стають безсмертними воїнами. Є такий вимір, Вальгалла. Там продовжується навчання. Вони знову народжуються. Але вже знають, що життя буває інакшим. Не пам'ятають, але знають.

- А хто знав, що вмирає?

Віра враз побачила наче майнуло в складках штори обличчя Валерія. Вона аж схопилась, повернулась і  вся  напружилась. Але не побачила нічого.