Читати книгу - "Даринка, Moon Grey"

- Так.

- Навчіть.

- Тільки це звичайні справи і ніякої магії. Тільки вивчення, аналіз та розуміння свого світу. - Віра уважно спостерігала за  Даринкою.

Дівчинка, мов повний місяць личком, трохи ширше розкрила очі, щоб не виказати легкого розчарування:

- Я знаю. Казку та магію я й сама зроблю.  Придумаю.

Віра випрямилась. Взяла в руки вишивку і почала голкою вести нитку крок за кроком, стелючи стебло квітки.

- Ти ж не думаєш, що я тобі ось так все викладу одразу?

- Думаю. - В погляді Даринки читалось: "А чом би й ні?".

- Я б залюбки. Але чи почуєш ти слухаючи все? Бо треба ловити слушні моменти.

- Тобто?

- Ось ти щойно була зацікавлена. Зачарована. Це перше враження від того, що ти хотіла взнати. Воно просто так не утворюється. Кожна річ несе людську енергію. Ти відчуваєш їх одразу. Те, що на поверхні. Особливу енергію несуть вперше зроблені речі. Їх слід тримати при собі і не віддавати. Не дарувати. Зробити копію та її продати.

- Чому?

- Бо є люди, які знають це і захочуть пробратись до тебе в сон, вночі. Знати якийсь твій  секрет та хто ти. Вони не бажають зла, але це не факт. Тому краще вести обмін. Гроші, це універсальна плата, яка обриває зв'язок і захищає тебе. Якщо ти не дозволиш втручатись.

- А що не на поверхні?

- Коли ти довше пізнаєш з цікавістю, це важливо, чужі речі, тоді відкривається середина володаря чи володарки речі.

Ти відчуєш це.

- І мене отак відчувають?

- Звісно. Якщо ти захочеш. А можеш і схитрувати.

- Як це?

- Та просто. Бути шанобливою. Діяти по правилах, вести гру по закону території, де ти знаходишся і тоді ти наче вдягаєш маску. Тоді річ не завжди відповідає. Але цьому слід вчитись.

- Це цікаво, - оченята дівчинки заблищали.

- От бачиш, щойно ти була розчарована і от знову цікаво. Момент інший, еге ж?

- Точно! - Даринка усміхалась широко та щиро і прокручувала в голові зміну настрою. - Все ж однакове довкола! А виходить, що я вирішую чи цікаво мені це чи ні!

- Так. Настрій грає важливу роль. Тому завжди знай чи вираховуй нащо тобі щось вчити. Шукай вигоду в цьому та цікавість. Вигода завжди є, бо все, що ти знаєш чи вмієш ти володієш цим, можеш вдосконалити і потім обміняти на те, що захочеш.

Одна задач в житті - це сприймати нове. В кожного воно своє. Оточення поступово дає ази, пхає все, треба сприймати все-все. Нехай воно проходить крізь тебе, як енергія. Але ти обов'язково потім знатимеш що і де взяти. Тебе автоматично приведе, тільки задай питання собі, бо питання треба задавати. Адже всі відповіді вже є.

- Ого! Всі-всі?

- Так.

- Я зможу бути королевою?

Віра лунко засміялась.

Що не так? - Здивувалась мала.

- Я згадала своє. - Віра все ще сміялась.- Я теж мріяла стати королевою. Але це була оболонка без вмісту розуміння того, що це таке. Що це титул, статус, зобов'язання, етикет, режим, публічність, вміння і так далі. І от я себе робила королевою, згідно свого переконання, це було мабуть 3% від усього образу і життя, про яке я і не здогадувалась. Я оточувала гарними речами, вдягалась завжди помпезно, несла себе світу, вказувала іншим, як і коли мені телефонувати, бо я ж зайнята. Насправді ні. В моїй уяві всі були підданими, а я королевою. Це добре, що я королева, але краще б було знати, що всі навколо теж королеви та королі в їх житті.

- І що трапилось?

- Трапилось те, що я в розмові вказала, грубо, що я зайнята. Показуючи всим виглядом, що я вище порожніх балачок.Подруга вже не дзвонила мені більше. Я відчувала, що щось не те ляпнула.

Я перечекала час. Тиждень чи щось таке. Набрала її. Завели розмову про погоду та дітей. Згодом вже все було обговорено і тут я, замість вибачитись та просто сказати, що глянула на ситуацію інакше і мені прикро, що я так себе повела, я сказала подрузі: "ну, пока, звони, коли захочеш".

Я не вішала трубку, бо чекала радісних подяк, що я ж от до неї дружелюбно відношусь, я ж перша зателефонувала. І я почула: " Королєва, ти мені дозволяєш? Слухаюсь."

Вона не дзвонила більше. А я зрозуміла, яка з мене на той момент "королєва".

- Не можна керувати чужим світом. Тільки своїм, так?

- Так, Даринко.

- Але як навчитись?

- Спілкуватись, спостерігати. Вибирати, оцінювати, може десь і відкушувати, - Віра, жартуючи, вщипнула легенько малу.

Та засміялась:

- Як пиріжки! Адже вони однакові на вигляд: з джемом, з капустою, з м'ясом... Хоча ні, якщо біляш, то від печеного відрізнити точно можна.

- Це ти бачиш те, що зверху.

- Ага, точно. А надломлю і побачу серединку.

- А щоб не ламати?

- Запитаю чи прочитаю цінник. Або гляну уважніше, може плями червоні від вишень будуть. Чи капустина пристане.

- Досвід розвиваєш.

- Або понюхати можна.

- Чи самій спекти.

- Так, - мала зраділа ще одній можливості, - чи когось попросити це хробити.

- А якщо ти сама пиріжок, то який? - Спрямувала Віра розмову з акцентом на дівчинку.- Це називається роль чи маска,  по ситуації.

- Я не знаю. Зараз я, мабуть, булка, з маком. Мені солодко і легко.

- Отак і руни. - Віра тут же закріпила увагу Даринки на ній самій.-  Уявляєш себе нею. Дай покерувати собою, коли прочитаєш інформацію. І потім уважно спостерігай та аналізуй події. Кожен момент просто відмічай. Запиши увечері в щоденник найяскравіший момент. Чи ти хотіла б це повторити, вивчити, спробувати, щоб відбулось і т.д.

- Якщо я маску пиріжка ношу, а зовні людина, то мене і не розкусять. І якщо я ще й  граю роль руни, даючи їй покерувати, то я взагалі чарівниця!

- Отож-бо й воно! Чарівниця. Це твій світ. Руни покажуть на що здатні. Але керуєш ти. Пам'ятай це. Обов'язково дякуй собі за сміливість бути собою, а їм за те, що допомагають.

Вчись спостерігати і застосовуй побачене з вигодою. Знатимеш характери людей зовні, маски які вони одягають, ролі, які вони грають при цьому.