Читати книгу - "Даринка, Moon Grey"

- Такі, - вона стримала голос, - такі бережуть нас далі. Навіть після смерті.

Запала тиша. Тільки сопіння трьох осіб.

Віра встала і пройшлась до вікна. Згорнула руками штору. Сльози котились і світ за вікном хитався, як в дощ.

- В мене буде доня, - почулось позаду, - я назву її як татка. Валерія.

Віра відійшла від вікна. Стала на коліна біля малої, що вже спала. Погладила легесенько її світле волосся:

- Авжеж, доню. Авжеж.

●●●

- Валєра, та ти ж не думаєш, що можеш звідси злинять?

Чоловік спокійно дивився на Смерть. Навколо були дивні стіни. З завислих куль, осколків, ще чогось. Ці предмети тримались ковзаючи. Проте годі було їх розірвати.

- Навіть не пробуй. Ти забутий. Не треба було лізти в це пекло.

Валерій глянув з-під лоба на Смерть:

- Я знаю, що мертвий. Як і вони, - кивнув він на ще багатьох.

- То чого ти досі світишся і всі вони життям. Всьо! Всьо! Занавіс! Давайте, киш-киш звідси. Я не можу вас повернути. Тіл нема.

- Я не все зробив на Землі.

- Так в чому проблема, давай, прийми, що ти вмер, а не "я знааааю"- артистично проспівала Смерть. - Давайте, приймайте!!!!- Гаркнула вона, що аж здригнулось межисвіття вимірів. - Мені прибирати пора!

- Ніт, - усміхнувся чоловік. - Почекаєш. Хлопці, співаємо далі! Раз- два!

Воїни, що були довкола засміялись і затягнули хором:

- "Не питайте, хлопці, чом я одинокий

Берегом так пізно мовчазний ходжу.

Там на тому боці загубив я спокій

І туди дороги я не знаходжу.

Та нехай сміється неспокійна річка,

Все одно на той бік я шлях свій знайду:

"Чуєш, чи не чуєш, чарівна Марічко,

Я до твого серця кладку прокладу."

- Та за шо...- Смерть поволоклась геть. Колись вона вже тут тримала живу особу. Мабуть її енергія цих тут тримає. - За шо це менііііііі....- завила вона зникаючи в інший вимір.

За нею потягнувся цепок, що заважав рухатись вільно. Усвідомлення і думка, що  робота не виконана тримала Смерть на цепу у власнім же її існуванні.

Виконати вона її не могла. Але і не здогадувалась, що можна відкласти, залишити, визнати, що не її то справа. Бути гнучкіше: домовитись з собою. Так ні. Стара як світ, консервативна до мізків кісток, вперта  вона не поступалась позицією.

А воїни робили своє. Будували план дій.

Кінець