Читати книгу - "Крилоподібний, Olha Alder"

З того часу почалося криваве переслідування. Багато крилоподібних було вбито, поки решта не втекла в ліси, де загубилася на віки.  

Тоді великі жерці показали Імператорові книгу. Там говорилося, що більше не можна вбивати дрібний народець. Бо так наказав Істинний.  

З того часу настало затишшя.  

Міста росли, імперія росла, люди, маги та всяка магічна наволоч збігалися до столиці. Але серед вже не було місця крилоподібним. Це слово стало священним, але рідко хто його вимовляв у хорошому контексті.  

— Крилоподібні — це тварюки! З хорошого, вони залишили нам у спадок лише благодатні території! — Ось які п’яні розмови велися на темних барних вуличках Б’єраса — столиці Великої Імперії.  

Цирульник ненавидів смердючі та брудні місця. Там часто можна було зустріти людей опущених і багатіїв, які таємно приходили взяти дешеву повію, на кшталт його єдиної подруги.  

Цирульник прийшов плакати у неї на грудях. Раніше, коли вони вчилися в гімназії, він і гадки не мав, що вона вдавала хлопця. Але коли її таємницю розкрили — з ганьбою вигнали з імперського училища і тут же звернули на дешеву повію.  

Не витримавши горя, Вінні знайшла відьмину халупу — грошей не було. Вона потихеньку вкрала баночку з чорним зіллям, думала отруїтися на смерть.  

А прокинулася прекрасною феєю.  

За спиною розкрилися два чарівні сині крила з тонкими блискучими блакитними перетинками. І волосся, яке вона завжди коротко підстригала — вмиг відросло і пофарбувалось на тон крил.  

— Вінні... — Ридав Цирульник, поки вона мазала його брудні криваві рани, що були по всій спині, огидною й смердючою травою. — Я не знаю, як жити...  

— Живи, як раніше. А можеш втекти. Тільки де б ти не був — завжди зустрінеш лише себе. — Посміхнулася вона, закладаючи в його рани лікувальну траву. Шкіра поступово стягувалася без рубців. Ставала гладкою і м’якою, як раніше.  

— Вінні, ти задоволена своїм життям? — Слабким голосом запитав Цирульник.  

— Ні! — Засміялася вона. — Готово... — Сказала, відклавши баночку з травами. — Знаєш, іноді я шкодую, що не вийшло отруїтись. Але також, я іноді тут стрижу: подруг і клієнтів. І в ці моменти, я думаю, може, і не так погано це місце, де я зустріла нову себе? — Вона задумливо м’яла білий мереживний поділ, криво пришитий до чорної сукні.  

Цирульник не знав, що на це сказати. Пауза затягнулася, стала незручною. Вінні вирішила розрядити обстановку:  

— Це ж не я цирульник у великого імператора. Ти маєш особистий доступ. Ось і спитай. — Весело закінчила вона, встаючи з канапи.  

— Я знаю, за що був покараний. — Глухо відповів він. — Відмовився остригти волосся поетові Алятусу.