Читати книгу - "Крилоподібний, Olha Alder"

Жрець припинив свою промову. Він зробив кілька швидких кроків, шарудячи подолом своєї довгої білої мантії. Схопив Цирюльника за руку й подивився на пляму. Повільно вона склалася у форму двох обпечених крил.

— Цей чоловік мав зв’язок із крилоподібними! — Голосно виголосив жрець, відкинувши руку Крініса, ніби рідкісну отруйну змію. — Відправте його до в’язниці, великий Імператоре! — Він упав до ніг великого й притис лоба до підлоги.

Жахнувшись, імператор негайно вигукнув:

— Солдати! Негайно заарештуйте Цирюльника!

— Великий Імператоре! — Закричав Крініс. — Я б ніколи..!

— Печатка на руці говорить протилежне! — Перебив його жрець, завивши та знову кланяючись.

Усвідомивши, що йому загрожує ув’язнення на тюремному острові, а далі — смерть, Крініс більше не став сперечатися. Він кинувся тікати. З боку дверей уже бігла варта. Шукати інший вихід у нього зовсім не було часу!

Крініс підбіг до величезного вітражного вікна. Із жовтої мозаїки напівпрозорого скла маги створили картину: великий імператорський пращур пронизує груди крилоподібного й скидає його зі скелі.

Ні! Ці жерці не могли написати в Істинному Заповіті, що не можна вбивати крилоподібних! Алятус мав рацію!

Їх усіх, усіх! Століттями обманювали.

Забравшись на лавку ногами, Крініс підстрибнув і всім тілом кинувся на скло. Вікно розбилося, і він вилетів слідом. Обдираючи шкіру на руках і ногах, на обличчі — Крініс терпів біль мовчки, стримуючи навіть найменший стогін.

Крихітний жовтий уламок врізався йому в щоку, але в нього не було й миті, щоби витягнути його.

Поспішаючи, майже не дихаючи, підгинаючи ноги. Крініс падав, підводився, плакав. Але біг. Гора була висока й гостра, як піка. Тут не було можливості шмигнути до лісу й сховатися від очей переслідувачів.

Все, що йому залишалося — це бігти вниз, молячись, щоб знову не впасти.

Він погано пам’ятав, як біг і куди. У якийсь момент перестав відчувати серце. Крінісу здалося, що він помер. Тоді й вирішив зупинитися.

Позаду нього стояв щільний стовп пилу. Точно не людський. То чи маг, чи справді крилоподібний приховав його від чужих очей.

Крініс озирнувся: перед ним стояв старий покинутий дім. На подвір’ї висіла мотузка, а на ній — єдиний сіренький плащ. Він відчинив стулку й швидко зняв одяг. Щільно загорнувшись і сховавши в тіні пів обличчя, Крініс вискочив за паркан і попрямував у бік міста. До замку йому шлях був закритий назавжди.