Читати книгу - "Крилоподібний, Olha Alder"

Розділ 2

У першу мить Вінні не говорила, а потім зітхнула:  

— Ти знаєш, що означає його ім’я? — Шепотом запитала.  

— Ні... — Також підвівшись із канапи і похилившись уперед, тихо відповів Цирульник.  

— Крилоподібний! — Швидко проговорила вона на вухо Цирульнику і закрила рота руками.  

Він остовпіло відступив назад:  

— Невже... Його так назвали батьки? Вони бажали йому лихої долі?  

Вінні знизала плечима:  

— Я не знала його особисто. Але він іноді заходив у публічні будинки. Розпитував дівчат про їхнє життя. Коли його вірші були опубліковані в газеті — їх цитували навіть ті, хто не вмів читати.  

Цирульник закрив обличчя руками. Він пам’ятав ті вірші, що голосно розповідав живий портрет сліпого виродка. Він ніколи не подумав би, що людина, яка ображає дорогоцінну велику владу, насправді прекрасна. Адже тільки виродок, що носить потворство в душі, міг бути таким злим і гострим. Але гнилий язик, насправді, належав красеню.  

— Я поїду. — Рішуче стиснув кулаки Цирульник. — Я поїду завтра й поголю його налисо! — Розлютувався він.  

— Стривай. — Вінні раптом схопила його за руку. — А якщо Алятус справді крилоподібний? Ти накличеш на себе прокляття!  

— Він просто людина, яка порочить честь великого Імператора. — Цирульник впивався нігтями у свою м’яку шкіру на долонях.  

— Але він бажав кращого життя нам, людям, що застрягли тут: у злиднях, болі, вигнанні. Нам, дрібному народцеві, що мусить обслуговувати багатіїв і магів!  

— Мовчи! — Цирульник кинувся до неї й закрив рота долонею. — Мовчи, бо накличеш на себе гнів великого! Ти знаєш, як там, на в’язничному острові страшно? Море завжди бушує і обливає в’язнів солоною водою. Сонце завжди пече і висушує сіль прямо на тілі. А сіль роз’їдає шкіру і залишає рани, що починають гнити! У дворі в’язничного замку стоїть шибениця й гільйотина! Поміст там застелений кров’ю. Мовчи. — Зашипів він.  

Цирульник прибрав руки від рота Вінні. Вона так і залишилася стояти з широко розплющеними очима.  

— Я бажаю тобі добра. — Він взяв її за руку і, низько вклонившись, церемонно поцілував кінчики пальців, ніби говорив не з повією, а знатною дамою високого походження.  

— Я теж бажаю тобі добра, — вона запустила свої пальці вільною руки в його темно-каштанове кучеряве волосся. — Крініс.  

Наступного ранку, ніби нічого й не сталося, великий імператор покликав Цирульника з собою на ранкову месу. Золотий промінь лише торкнувся роздолля великої Імперії: палац стояв біля підніжжя гори — зверху розташувалася біла арка з хитаючимся на вітрі кам’яним дзвоном. Праворуч від палаца простягнулося місто, та сама столиця Б’єрас з вузькими вуличками і широкими вулицями, по яким люди пересувалися в каретах і на конях, маги — на літаючих килимах, а феї — на власних крилах. Ліворуч був тонкий міст, що веде до в’язничного острова. Але той, особиста магиня попереднього імператора, сховала з очей туманом.  

Карета підстрибувала на вибоїнах.  

— Однак, сьогодні буде чудовий день. — Імператор відсунув внутрішню занавіску. На його руці блиснули персні.  

— Що ж чудового буде в цьому дні? — Обережно запитав Цирульник, намагаючись звично виглядати спокійним поруч із великим паном.  

 

— Вісник оголосить про страту того набридливого поета. — Промінь сонця різко вдарив у його світлі водянисті очі, і імператор одразу прибрав руку: завіса впала, і в кареті знову запанував напівтемрява.  

Крініс мовчав.  

— Я подумав, що навіть якщо його голова, повна волосся, покотиться площею — теж буде непогано. — Він усміхнувся. Шкіра біля лівого куточка його рота здалася неправильною. Ті збори складок, що залишаються лише після найглибших магічних ран. Крініс раніше не помічав такого дефекту на гарному обличчі імператора.  

Він стриг його перед кожним важливим днем. А допомогав купатись кожного дня. І також часто просто заходив до пана. Вони були майже ровесниками. Імператор лише на рік старший.  

Отримавши вищу освіту, читаючи одні й ті ж книги — їм було про що поговорити.  

Ось так просив великий імператор принести Цирульника з кухні гроно винограду, той і рад. Вибирав найбільші, соковиті ягоди. Великому потрібно було лише шкірку та кісточки випльовувати.  

Він розтягувався на своєму ліжку і слухав, яку книгу йому читатиме Цирульник.  

Крініс втратив ім’я, коли пройшов останнє випробування.  

— Ось він. Нехай він буде моїм Цирульником. — Ліниво сказав тоді ще дуже молодий імператор, ткнувши пальцем у Крініса. — Решта — геть з палацу! — Він загорнувся у свої жовті одежі й, махнувши рукавом, покликав за собою молодого майстра.  

Вони часто проводили вільні вечори великого, сидячи в його покоях або на балконі, попиваючи солодкий і тягучий пряний сидр з імперської винниці. Іногда прогулювалися в саду.  

Імператор був так прив’язаний до свого розумного і тихого Цирульника, що навіть дозволяв йому брати свою карету для самовільних виїздів.  

— Тільки коня свого не дам. — Піджартовував він.  

А кінь-то був красенем. Білосніжний довгоногий скакун з чорним рогом, що точно ріс у нього з чола. Таку диковину для молодого великого вивів один маг — у подарунок.  

На месі, присвяченій Істинному Заповіту Істинного — було нудно. Великий імператор дрімав усередині, сидячи на лавці в оточенні своїх близьких підлеглих.  

Тільки Крінісу не сиділося. Він вертівся і крутився, що жаба в молоці. Його загоєна спина ніби знову боліла.  

— ...Бо сказав Істинний, що смерть крилоподібного — це загальний гріх, і змитися він може лише кров’ю. — Почувши цю фразу, Крініса ніби обпекло. Він скрикнув і підніс руку. Справді обпекло!

На його зап’ясті розповзлася велика чорна пляма. У залі запахло смаженим м’ясом. Сонний великий здригнувся й з жахом поглянув на Цирюльника:

— Що це таке?!

Ніхто в родині великого не мав магії. Ніхто з наближених також не був магом, окрім однієї найнятої магині, яку завжди тримали в клітці, в підземеллі замку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍