Читати книгу - "Крилоподібний, Olha Alder"

— І очі! — Нервово смикаючи Енцефалона за гривку, сказав Крініс, ігноруючи сарказм поета.

Молодший наглядач спробував розв’язати пов’язку. Потягнув кілька разів. Спробував зірвати вниз. Тягнув угору. Не піддалася.

— Не знімається, пане...

— А що ви тут робите? — пролунав гучний голос згори.

Крініса затрясло всім його слабовольним тілом.

Головний інспектор в’язниці повільно спускався гвинтовими сходами:

— Сьогодні рано вранці, поки меса великого жерця ще не закінчилася, великого імперського Цирюльника було оголошено в розшук за зв’язки з крилоподібними. А ось і надійшов указ про страту. "Де б ви або коли не побачили великого імперського Цирюльника — вбити на місці без суду й слідства". — Він розгорнув листа. У нижній частині, на половині аркуша розташувався величезний імперський підпис. — Це називається наказ. — Він тут же вихопив рукою маленький револьвер.

Таку зброю мали лише люди. Заряджаючи її срібними кулями, вони вмить позбавляли якщо не життя, то — магічних сил точно.

— Неможливо вбити крилоподібного! — Звільнений, але все ще осліплений пов’язкою Алятус вискочив уперед. Він став, перегородивши коня. Як він міг бачити, коли очі його були закриті?

Але Крінісу не було коли про це думати.

Обличчя головного інспектора спотворила посмішка:

— Смерть крилоподібного рівна загальному гріху і змиється лише кров’ю. Так хай настане Розплата! — проричав він. Куля вилетіла з дула револьвера.

Крініс пам’ятав лише мить. За спиною Алятуса розгорнулися величезні чорні крила, вкриті справжнім золотом. Крила відбили сонячне світло. І тут же всі були осліплені.

На частку секунди час сповільнився. Куля, вторячи стуку серця, впала на мощену бруківку внутрішнього дворика тюремного замку.

Алятус злетів у височінь, за волосся схопивши здерев’янілого Крініса. Уже в повітрі він перехопив його зручно, тримаючи на руках м’яко й дбайливо.

Крініс за інерцією протяг вказівного пальця до перенісся Алятуса. Він смикнув пов’язку.

Два золоті ока з вертикальними зіницями дивилися на нього ласкаво:

— Не такий уже й раболепний раб, — криво всміхнувся Алятус. Він простягнув руку, легко утримуючи Крініса однією й витяг маленьке скло, що застрягло у щоці.

І Крініс обм’як у його руках — від нервів знепритомнів.

— Убити! — роздерлося розлютоване й гнівливе знизу.

Алятус усміхнувся. Як страшно бути людиною: презирливою, тремтячою від страху. Мілкою тремтливою тварюкою, яка не приймає силу творення.

— Ти ж не людина, Цирюльнику, — усміхнувся Алятус, зникаючи все далі й далі від старої імперії, заселеної великими тварюками. — Ти ж і сам у родинних зв’язках із крилоподібними. Інакше б не пройшов бар’єр...

Він розігнався, додав сили, грав могутніми крилами. Прорвавши час і простір, Алятус вирвався з щільного мокрого туману.

— Тут починається свобода, колишній Цирюльнику! — крикнув він. Але Крініс усе ще був без свідомості.

Кінець