Читати книгу - "Літа зелені, Арчібальд Джозеф Кронін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Переляканий цією страшною клятвою, Гевін глянув на мене, в очах у нього світилася величезна радість. Тремтячим голосом він погодився: — Я... я візьму його, Робі. Тільки з умовою, що ти візьмеш у мене те, що, я знаю.... тобі дуже подобається. — Він обережно загорнув коштовне яєчко у вату і поклав його в коробочку для колекції. При цьому засміявся до мене такою ласкавою і такою щирою посмішкою, що у мене аж серце розривалося від щастя.
Того ж вечора я ніс від нього чудову річ, про яку я давно вже мріяв, ще з того часу, як Гевін навчив мене користуватися нею, — старий мідний мікроскоп, який колись належав його сестрі Джулії, що вивчала природничі науки в Уінтонському коледжі. Мікроскоп був простої конструкції, але складався з двох окулярів і двох об’єктивів, а лінзи, хоч і виправлені наглухо, походили з першорядної фірми, бо мер любив, щоб усе в нього було найкращої якості. Разом з інструментом мені вручили три зразкових скельця і розтріпану книгу, в першому розділі якої з’ясовувалось, що можна побачити в краплі води, а в другому — «Будову крильця мухи».
Я поставив мікроскоп у дідуся на столі і почав уважно розглядати через нього зразкові скельця. Дід тільки поглядав на мене крадькома, бо з того часу, як я потоваришував з Гевіном, він трохи прохолов до мене. А треба сказати, що дідусь був майстер на те, щоб «дутися» без усякої причини. Мені здається, що в душі він потурав моїм мандрам з Гевіном, але тому що сам не брав у них ніякої участі, удавав, що зневажає мене за це. Та цього разу цікавість в ньому перемогла.
— Що це за чудасія в тебе, Роберт? — звернувся він, вживаючи моє повне ім’я, щоб підкреслити свою холодність. Я з запалом почав розказувати, і скоро він уже сидів поряд зі мною, заглядаючи в таємничу трубку і плутаючи гвинти, але робив вигляд, що прекрасно вміє володіти інструментом. Ця забавка явно захопила його, бо коли я повернувся після вечері, він, як і раніше, сидів біля об’єктива, прицмокуючи та вигукуючи: — Сили небесні! Скільки мікробів у цьому сирі?
Так почалася для мене і для дідуся чудова ера проникнення в таємниці невидимого. Скоро ми визубрили весь пошматований підручник Джулії Блер; тоді дідусь, мов новоявлений Гекслі[10], пішов у публічну бібліотеку і приніс звідти більш наукові праці: «Елементарну біологію» Брука, «Водяні рослини» Стіда і чудову книгу Гранта «Життя ставків» з тридцятьма кольоровими таблицями. Вдень, поки я сидів у школі, дідусь обходив усі калабатини і баюри, а ввечері ми уважно розглядали добуті ним трофеї під лінзами мікроскопа, раз у раз порівнюючи маленькі тільця, що плазували перед нашими очима, з малюнками в наукових книжках. Уявіть собі наше хвилювання, коли ми розгледіли під скельцями сонливу амебу та мікроба-стрибунця.
Я сп’янів від усіх цих чудес природи. В пташиних гніздах було повно пташенят, що так смішно розкривали свої дзьобики, вимагаючи їжі; у полі бавилося лоша, стрибаючи круг каштана; кучеряві ягнятка тоненько бекали за загородою ферми Снодді. В книжках своїх я часто зустрічаю слово «розмноження», про смисл якого лише смутно догадуюсь. Найпростіші істоти розмножуються шляхом поділу, інші — шляхом злиття... Я близький до істини. Але хто з’ясує мені її значення. Це може зробити тільки Берті Джемісон. Гевін поїхав на тиждень у Ласс, де ловить величезних лососів разом з всевладним батьком. А я щодня повертаюся зі школи з Джемісоном та його дружками, але біля його дому на Драмбак-толл вони одсилають мене геть, заявляючи, що я «ще малий», а самі зникають у дверях пральні, які вони замикають за собою, зачинивши спершу віконниці. Ображений, я довго ще стою на вулиці, а в темному підвалі чути якесь шарудіння, приглушені зойки і сміх. Нарешті вони виходять крадькома звідти, і Берті каже мені, що на знак особливої ласки я можу піти туди з ними завтра ввечері.
Я так зрадів, що, прийшовши додому, одразу ж виклав усе дідусеві.
— Що?! — скипів дід, трахнувши кулаком по столу. — Ти не підеш туди. Через мій труп. Чуєш?!
А на другий день, коли я виходжу зі школи, дід уже чекає на мене біля воріт. Він бере мене за руку, а коли Джемісон пробігає повз нас, дає йому такого стусана, що бідний хлопчисько мало не зариває носом. Потім сердито тягне мене за собою, а я сумно розмірковую над тим, які-то бувають чудернацькі й несамовиті прояви весни.
9
А тимчасом весна розквітала дедалі більше.
В бік від головної вулиці Драмбак Род відходила маленька непоказна вуличка з обшарпаними котеджами, що називалась «Звалищем», і тому була зовсім небажаною сусідкою для шикарної аристократичної вулиці, де жили багатії та верховоди міста, починаючи від мера, начальника станції і старшого брандмейстера, та кінчаючи санітарним інспектором — містером Леккі. На «Звалищі» мешкали механіки та майстрові люди, що виконували, з погляду «шляхетних», «брудну роботу» на котельному заводі. Вранці, о п’ятій годині, їх ніхто не бачив, коли заводський гудок кликав їх вставати з ліжка; але в обідній час та ввечері їх ковані підбори неприємно порушували тишу чистеньких вулиць, а їх засмальцьовані фуфайки, руки та обличчя були зовсім недоречними, скажімо, поряд з білим форменим кашкетом і блискучими гудзиками містера Леккі.
Це були тихі люди, бо їх праця була дуже тяжкою; розваги, що їх вони собі дозволяли на свої скромні заробітки, теж були спокійними і безвинними. Щосуботи виходили вони в картатих кашкетах і прямували до парку Богхед, що служив стадіоном для місцевої футбольної команди. Іншим разом, прибравшись у найкращий одяг, вони їхали потягом до Уінтона, щоб випити в цьому місті чаю з пиріжками або подивитись виставу в «Театрі вар’єте». Погожими недільними вечорами вони статечно гуляли в сільських окраїнах міста, і хто-небудь з них уміло награвав на концертино або губній гармошці. В перші дні мого перебування в Ломонд В’ю, коли я ніяк не міг заснути через темряву й важке сопіння дідуся, до мене часто долинав дух тютюну та уривки веселої мелодії, і мені одразу ставало легше на душі, бо це заспокоювало, переконуючи, що на світі все гаразд.
Один з цих майстрів, на ім’я Джемі Нігг, з деяких пір почав звертати на мене увагу. Це був присадкуватий,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Літа зелені, Арчібальд Джозеф Кронін», після закриття браузера.