Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"

Розділ 19: Раптовий переляк дільничого

Ніч у Шпилях видалася дивно тихою.

Жоден собака не гавкав.

Жоден півень не закричав передчасно.

Навіть вітер, здавалося, не рухав листя.

Тільки капітана Буряка це не заспокоювало.

Навпаки, його це дратувало.

Він лежав у ліжку, склавши руки за голову, і втупився у стелю.

У голові крутилися думки про млин, про той звук, про те, як він… ну… трохи злякався.

Не сильно, звісно.

Просто… інстинктивно.

Так він собі пояснював.

— Нічого там нема… — пробурмотів він собі під ніс. — То був просто вітер…

І тут…

Гуп.

Він різко підняв голову.

Що це?

Гуп-гуп.

Ні, він не здурів.

Хтось або щось було біля його двору.

Капітан швидко підхопився і схопив ліхтарик та свій старенький пістолет.

— От тільки спробуй зайти на мій двір!

Він повільно підійшов до дверей, вийшов на ганок і прислухався.

Спочатку тиша.

А потім…

Шурх-шурх.

Наче хтось крадеться у траві.

— Хто тут?! — гримнув Буряк, направивши ліхтарик уперед.

Світло проникло у темряву… але нічого не висвітило.

Нікого.

Капітан насупився.

— Я серйозно! Я зараз стрілятиму!

Гуп.

Щось гучно вдарило по його паркану.

ВІН ЛЕДЬ НЕ ВИПУСТИВ ЛІХТАРИК.

— ХТО ТАМ?!

Йому відповіло тільки мовчання.

Капітан відчув, як у нього похололо всередині.

Це точно не вітер.

Це точно не тварина.

Бо вітер не стукає у паркан.

Бо тварини не можуть зупинятися і чекати, поки ти їх знайдеш.

А це чекало.

І тут…

Щось тихо задихало.

Глибоко.

Глухо.

Зовсім поруч.

Буряк миттєво зробив те, що вважав єдиним правильним у цій ситуації.

Вистрілив у повітря.

Постріл розірвав нічну тишу.

Луна прокотилася по всьому селу.

У людей заскрипіли вікна.

Хтось вибіг на вулицю.

— ЩО СТАЛОСЯ?! — крикнула баба Варвара, висунувшись зі своєї хвіртки.

— ЦЕ ВІЙНА?! — заволав дід Петро, який ще не встиг як слід прокинутися.

— ТОЧНО КІНЕЦЬ СВІТУ! — додала баба Марія, притискаючи руки до грудей.

Кури полетіли в різні боки.

Собака дядька Василя почав гавкати так, що його було чути аж на іншому кінці Шпилів.

І тільки один звук був гучніший за всі.

— ВСІХ ВИКРИЮ! ВСІХ В ТЮРМУ ПОСАДЖУ!

То був капітан Буряк.

Він стояв посеред двору, у трусах і майці, з ліхтариком в одній руці та пістолетом у другій.

— Що це було?! — запитав дід Петро.

— Я… я… я його чув!

— Кого?!

— ЩОСЬ!

— Що значить "щось"?!

— Я НЕ ЗНАЮ!

Баба Варвара зиркнула на нього підозріло.

— Ви тільки не кажіть, що це знову вітер.

Капітан відкрив рот.

Закрив.

Знову відкрив.

І мовчки опустив пістолет.

Бо тепер навіть він не міг сказати, що це був просто вітер.

— То що це було, капітане? — баба Марія склала руки на поясі.

Буряк подивився на паркан, який ще кілька секунд тому хтось чи щось штурхало.

Він подивився у темряву.

І сказав єдине, що зміг:

— Я не знаю.

— О, чудово, — буркнув Іван, який разом із друзями прибіг подивитися, що сталося.

— А що, якщо воно повернеться? — запитав Тимко.

Тиша.

— Ой, хлопці, — бурмотів Іван. — Ну чому воно ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ?!

Максим дивився на паркан.

Він теж не знав, що це було.

Але він відчував, що з кожною ніччю вони наближаються до відповіді.

І ця відповідь може бути страшнішою, ніж вони думали.

Бублик, який сидів на землі біля їхніх ніг, уважно дивився на темряву.

Він нічого не казав.

Бо він і так усе знав.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍