Читати книгу - "Доля у смартфоні, Тихий Лис"

Колись ми могли годинами говорити по телефону, забуваючи про втому, про час, про сон. Ніч ставала безконечним полем для наших розмов, і нам хотілося залишатися у цій магії ще хоч трохи довше. Але сьогодні ми були поруч. Живі, теплі, справжні. За вікном давно перевалило за північ, а ми лише готувалися дивитися фільм.
Я вийшла з ванни, загорнута у легку шовкову туніку, що ледь торкалася шкіри. Сергій сидів на дивані, вдивляючись у список фільмів, намагаючись обрати найкращий для цього вечора. Я тихо підійшла ззаду, обійняла його за спину, пригорнулася щокою до теплої тканини його футболки, вдихаючи знайомий запах.
Він призупинив свій вибір, клацнув кнопку "Play" і, не озираючись, провів долонями по моїх руках, які обіймали його. А потім обернувся, підхоплюючи мій погляд, і м'яко притиснув свої губи до моїх. Поцілунок був ніжний, теплий, ніби ми мимоволі підтвердили один одному: ми тут, разом, у цьому моменті.
Сергій легко підняв мене на руки, наче я невагома. Він відніс мене до ліжка, обережно опускаючи на м'яку постіль так, ніби я була крихким витвором мистецтва, до якого він боявся доторкнутися занадто різко. Але, положивши мене, не відійшов. І я б його не відпустила.
Він знову припав до моїх губ, але цього разу поцілунок був інший - глибший, жадібніший. Я відчувала, як наростає між нами напруга, як його долоні ніжно, але впевнено проходяться по моїй спині. Я відповіла йому - міцно обійняла, впустила у свої обійми, дозволяючи йому зануритися ще глибше у мене, у нас.
Я відчувала, як він згоряє від бажання, відчувала, як змінюється його подих, як серце під футболкою б'ється сильніше. З кожною секундою його поцілунки ставали ще більш палкі, пристрасні. Мене огорнуло тепло його тіла, я не могла відірватися від нього. Його руки м'яко ковзнули шовковою тканиною туніки, відкриваючи все більше шкіри. Він опустився ближче до мене, притискаючи своїм тілом до ліжка. Я запустила руки під його футболку, ковзаючи пальцями по його спині, відчуваючи тепло його шкіри. Сергій нахилився до моєї шиї, і гарячий подих змусив мене тремтіти.
Його губи спускалися повільно, залишаючи на шкірі сліди гарячих поцілунків. Кожен дотик обпікав і відзивався хвилею в середині мене. Його пальці обережно провели по вигинах мого тіла, вивчаючи кожен сантиметр, ніби хотіли запам'ятати мене до найменших деталей. Він проводив по вигинам талії, підіймався вище. Гладив мої груди, а потім, ніжними дотиками повертався по моєму тілу, спускаючись нижче. Я відчувала, як від кожного його дотику тіло пронизував солодкий розряд збудження. Долонями він легенько ковзнув по моїх стегнах, змушуючи мене затримати подих. Дотики ставали все сміливішими, відвертішими, і кожен з них спалахував всередині мене солодким вогнем. Я насолоджувалася і відчувала, як він згорає від бажання, як усе довкола зникло, залишилися тільки ми, наші прискорені подихи, сплутані думки, нестерпне прагнення один одного. В цю мить не існувало нічого, окрім нас. Окрім пристрасті, що накривала нас хвилею, поглинаючи у своєму вирі.
Одяг давно втратив сенс. Ми зливалися в єдиному ритмі, де кожен рух, кожен дотик був продовженням іншого. Наші руки сплелися пальцями, ніби боячись роз'єднатися бодай на мить. Кімната дихала разом із нами - у напівтемряві розчинялися глухі зітхання, уривчасті стогони, що виривалися неконтрольовано, віддаючись у просторі хвилею чуттєвого відлуння. Його рухи ставали швидшими, впевненішими, і кожен новий поштовх відгукувався всередині мене вибухом задоволення. В мить я закричала від насолоди, вп'ялася нігтями в його спину, залишаючи на гарячій шкірі сліди, немов хотіла закарбувати цей момент назавжди. Зуби ледь торкнулися його плеча, і він важко зітхнув, віддаючи мені цю мить безмежної близькості. Він не зупинявся - ненаситний, жадібний, жорсткий у своїй пристрасті, але водночас такий ніжний. Кожен поштовх віддавався хвилею ейфорії у мені. Швидше, ще швидше. Його подихи ставали глибшими, важчими, переростаючи у низькі, гортанні звуки блаженства. Ще трохи, ще мить... Його руки міцно обхопили мене, стискаючи, притискаючи так, ніби боявся, що цей момент вислизне крізь пальці.
- А... Ааах... - вирвалося з його вуст, коли він віддавався насолоді, захоплений хвилею неконтрольованого бажання, нагороджуючи моє тіло активними, різкими поштовхами. Останні секунди були схожі на вибух світла, на солодке спустошення після бурі. Наші тіла ще довго не могли відпустити одне одного, немов бажали розтягнути цей момент у вічність. Це все було ніжно, тепло і розмірно. Ця ніч подарувала нам історію, яку ми ніколи не забудемо. Кіно тієї ночі ми так і не подивилися...

Я прокинулася у кімнаті, яку заливало ніжне ранкове сонце. Простирадла поруч були холодними - я була сама. Серце стиснулося від легкого розчарування: я хотіла зустріти цей ранок в його обіймах, відчуваючи тепло його тіла поряд, а не так... на самоті. Я ледве встигла віддатися цій думці, коли двері прочинилися, і в кімнату увійшов Сергій. Немов відчувши, що я почала сумувати за його присутністю.
Він виглядав неймовірно. Його голий торс, підтягнутий, рельєфний, з легким відблиском ранкового світла на шкірі, здавався ще спокусливішим. Кожен рух видавав у ньому силу, грацію та впевненість. Низько сидячі класичні штани підкреслювали його струнку талію й сильні стегна, а лінія живота зникала під поясом, залишаючи місце для гри уяви. Він ніс тацю з двома чашками гарячого напою та хрусткими круасанами. Його губи розтяглися в грайливій усмішці, коли він підморгнув мені.
- Каву в ліжко замовляли? - запитав він, поставивши сніданок поруч.
Я провела поглядом по його тілу, затримуючись на кожному вигині, кожному рельєфі.
- Не лише кава бадьорить зранку, - відповіла я, м'яко посміхаючись.
Сергій нахилився і нагородив мене гарячим, трохи повільним, але таким глибоким поцілунком. Його губи смакували терпким ароматом кави, а тіло випромінювало тепло, яке я так любила.
Ми пили каву, говорили, сміялися, будували плани на день. Але в цей момент нічого, окрім нього, мені не було потрібно.
- Ти завжди так рано встаєш? - поцікавилася я.
- Вже давня звичка. А ще я хотів тебе трішки побалувати.
- Які плани ти приготував на сьогодні?
- Сьогодні буде насичений і енергійний день. Ти ж взяла купальник?
- Хех, взяла. Але продемонструю його тобі лише на березі озера! - вдаючи серйозність, пригрозила я йому пальчиком - Навіть не мрій про приватний показ мод.
- Малишка, ти думаєш я би витримав стільки часу, аж доки ми не попадемо на озеро? - посміхнувся він моїй фразі - Ми сьогодні йдемо в аквапарк!
- Ого! Справді не терплячий.
- Як тобі ідея?
- Звучить весело.
Ми неквапливо готувалися до нового дня, сповненого пригод. Але, схоже, Сергій вирішив, що збори - це не найважливіше, бо замість того, щоб дати мені спокійно зібратися, він усіляко відволікав мене.
- Сергію, дай мені люстерко! - обурилася я, коли він вкотре забрав його з моїх рук. Він хитро усміхнувся, піднімаючи люстерко вище.
- Викуп - один поцілунок.
Я закотила очі, але підійшла ближче й торкнулася його губ. Він не відразу віддав трофей, а ще й з'їв увесь блиск для губ.
- Ти нестерпний! - буркнула я, знову фарбуючи губи.
- Не знаю, про що ти, - усміхнувся він.
Ця гра тривала ще кілька разів, поки Сергій не поглянув на годинник і, зітхнувши, дозволив мені нарешті завершити свій образ.
Аквапарк зустрів нас дитячим сміхом, сплесками води й шаленим адреналіном. Ми не оминали жодної гірки, кидаючи виклик одне одному.
- Ця гірка виглядає стрьомно, але круто! - вигукнула я, поглянувши вниз на стрімкий віраж.
- Перевіримо? - Сергій підморгнув, хапаючи мене за руку.
Вода неслася навколо нас, ми кричали від захоплення, а потім, опинившись у басейні, обливали одне одного бризками, сміялися й дуркували, мов діти.
Коли сили майже вичерпалися, ми знайшли бар біля басейну й насолоджувалися холодними коктейлями, ліниво споглядаючи, як інші продовжують підкорювати гірки.
Пізніше - пізній обід у затишному кафе. Спокійна розмова, лінива атмосфера після активного дня, смачна їжа. Вечірнє місто вабило мелодіями вуличних музикантів. Ми неквапливо йшли, насолоджуючись нічним повітрям, і врешті повернулися додому, де нас чекала гаряча, пристрасна ніч.
Наступного ранку я прокинулася в його обіймах. Його тепле дихання ледь торкалося моєї шкіри, а його міцні руки впевнено тримали мене біля себе. Я лежала на його плечі, вдихаючи знайомий аромат. Мої пальці ковзнули по його волоссю, спустилися до лоба, носа, легенько торкнулися оголених грудей. Уві сні він трохи напружився, брови злегка зійшлися, ніби передчуваючи щось тривожне. Йому снилися сни і від його напруженого вигляду розуміла - це не самі приємні сни. Притулилася ближче, ніжно проводячи рукою по його спині. Сергій здригнувся і повільно розплющив очі. Його глибокий зелений погляд зустрів мій, а на вустах з'явилася розслаблена, вдоволена усмішка.
- Доброго ранку, - прошепотів він, міцно пригортаючи мене до себе. Це справді був чудовий ранок.
Час летів невблаганно. Здавалося, що зовсім недавно я приїхала в це місто, повне загадкових вуличок, теплих вогнів і мелодій вуличних музикантів. Тепер же наша романтична казка наближалася до завершення, залишаючи по собі приємні спогади, легку ностальгію та солодкий післясмак проведених разом днів і гарячих ночей. Але я не жалкувала.
Попереду нас чекала ще одна пригода - подорож у гори, знайомство з природною величчю, де ми зможемо побути лише удвох, загубившись серед безкраїх панорам і чистого повітря. Я не думала про те, що буде після. Я не хотіла псувати цей момент. Зараз у мене не було жодних сумнівів, жодного страху чи вагань. Я просто відчувала. Відчувала тепло його руки в своїй, як ніжно він проводить пальцями по моїй долоні. Відчувала його погляд - уважний, лагідний, ніби вивчає кожен мій рух, ловить кожну зміну настрою.
Смішно згадати, що колись це було просто спілкування в інтернеті. Текст на екрані, жартівливі повідомлення, довгі нічні розмови про все і ні про що. Тоді все це здавалося напівжартом, мрією, яка, швидше за все, так і залишиться мрією. Ми запитували одне в одного: "А що б ти зробив, якби ми зустрілися?" І фантазували, не уявляючи, що одного дня ці питання стануть не просто припущеннями, а реальністю.
А тепер він тут. Біля мене. Не уявний, не голос у телефоні, не текст на екрані. Живий, справжній, теплий. Він тримає мене за руку, він цілує мене, коли я нахмурюю брови. Його усмішка - така рідна, така щира. Ми створили цю романтичну атмосферу разом, щомиті насолоджуючись нею, проживаючи її. І я розчинялася в ній, дозволяючи собі не думати про завтра, а просто бути тут і зараз.
- Лиши саме необхідне, - з командним спокоєм промовив Сергій, оцінюючи мої збори. - Ми заберемо наші речі наступного дня, коли прибудемо. Один день потерпиш без всіх своїх нарядів.
- Це і є саме необхідне! - обурилася я, не піддаючись на його авторитетний тон. - Я і так взяла мінімум!
- Ціла валіза і ще рюкзак? - він закотив очі. - Це не мінімум, кошеня. У рюкзак склади всю свою дівочу спорягу, одяг, який тобі ще знадобиться, я візьму до свого.
- Ну ти зовсім не розумієш дівчаток, - надула я губи, схрещуючи руки.
Він хитро усміхнувся і, підійшовши ближче, притягнув мене до себе, ніби хотів переконати не лише словами.
- Це всього на день, - тихо прошепотів він біля самого вуха, змушуючи мене здригнутися. - Ми поселимося, а зранку я заберу решту речей з пошти.
Я вже була готова погодитися, але азарт узяв гору. Хотілося перевірити, чи дійсно він вирішує конфлікти так само впевнено, як у наших телефонних розмовах. Тож замість згоди я лише звузила очі й уперлася поглядом у його обличчя, ніби збиралася вигадати ще один аргумент. Він, здається, зрозумів мій задум і лише хмикнув, не відступаючи ні на крок. Спокійний, незворушний, він розбивав мій опір фактами і логікою так само легко, як змушував мене тонути в його очах. Зрештою, я все ж здалася. Частково тому, що не хотіла влаштовувати йому зайве випробування своїм непростим характером, а частково тому, що мені подобалося спостерігати, як впевнено він веде наші маленькі словесні баталії.
А ще мене дивувала його легкість у подорожах. Жодного зайвого вантажу, жодного непотрібного тягаря - все відправлене поштою, акуратно сплановане й організоване. Такий підхід мені навіть сподобався. Звісно, я не могла не похвалити його за це. Але похвалу він отримав лише після того, як довів, що вміє не лише переконувати, а й згладжувати наші маленькі розбіжності, зводячи їх до притомного компромісу.
Поїзд тихо гуркотів рейками, розсікаючи нічну темряву. Я нервово поглядала на двері купе, очікуючи, що ось-ось зайдуть наші попутники. Незнайомці в такому тісному просторі - не найприємніше випробування для мене. Я ніколи не любила подібні ситуації, коли доводиться ділити особистий простір із випадковими людьми. Але хвилини спливали, а купе залишалося порожнім. Лише ми вдвох. Лише наші голоси, напівпошепки, щоб не порушити атмосферу нічної дороги.
- Нам пощастило, - видихнула я, коли потяг нарешті зупинився на пероні. Ми вийшли на платформу, поспішаючи до таксі. - Я хвилювалася, що доведеться їхати з кимось чужим.
Сергій кинув на мене той самий загадковий погляд, від якого у мене завжди прискорювалося серцебиття, і ледь помітно всміхнувся.
- Це не випадковість, кошеня, - з легкою усмішкою промовив він. - Я просто викупив усі чотири місця, щоб нам не заважали.
Я застигла на мить, переварюючи почуте.
- Ти що, серйозно?! - я навіть зупинилася, витріщившись на нього.
- Ну, я ж знав, що ти будеш хвилюватися, - він знизав плечима, ніби це була дрібниця.
- І навіть нічого мені не сказав?!
- Хотів подивитися, як ти радітимеш, коли зрозумієш, що переживала даремно, - з лукавою усмішкою відповів він, притягуючи мене до себе.
Я вдавано насупилася, намагаючись зберегти обурений вираз обличчя. Але в душі мене переповнювала ніжність. Як же він усе продумав. Як він дбав про мене, завжди на кілька кроків уперед. І навіть зараз, коли я сердито бурмотіла щось собі під ніс, він просто дивився на мене з тією самою непохитною впевненістю, яка завжди змушувала мене відчувати себе захищеною. Я зробила вигляд, що ображена, але не втрималася і поцілувала його в щоку. Він тихо засміявся, знаючи, що переміг.