Читати книгу - "Доля у смартфоні, Тихий Лис"

...

Я їхала до нього. "Соф, ти їдеш у чуже місто до хлопця, якого знаєш лише по телефону і одній зустрічі. Проводити з ним два тижні. Ти розумієш це?" Та в серці не було жодної тривоги. Тільки легке, приємне нетерпіння від очікування нової зустрічі. Я довіряла йому, була впевнена - з ним я в безпеці. Спершу я його не помітила. Лише коли він зробив крок у мій бік, я нарешті побачила... Це було новим для мене. Сергій стояв там, зовсім інший. Я завмерла. Раніше я ніколи не бачила його у цивільному одязі. Лише форма, берці, військовий стиль. А зараз... Переді мною стояв зовсім інший чоловік. Його зачіска все ще була тією ж хаотичною, як я запам'ятала, але це був стильно вивірений безлад - рука майстра явно попрацювала над цим образом. Світла лляна сорочка підкреслювала широкі плечі та рельєф грудей. Підкочені рукави оголювали міцні передпліччя та засмаглу шкіру. Сіро-графітові класичні штани ідеально сідали по фігурі.  Фірмові кросівки замість важких берців - трохи дисонували, але я пробачила йому це.
- Що ж, приємно, що він лишає мені простір для його вдосконалення - подумала я з лукавою посмішкою.
Сергій зробив крок до мене і, навіть не кажучи нічого, притягнув до себе в обійми. Теплі, міцні, справжні. Я відчула, як його сильні руки захищають і огортають мене. Ніяких вагань, ніякої незручності. Це було так природно, так легко, начебто ми вже давно стали парою. Його губи знайшли мої. Поцілунок - палкий, сміливий, сповнений бажання. Я, ніби вперше цілувала його по-справжньому. Немов вперше насолоджувалася його дотиком без страху втратити. Він обміняв мою валізу з речами на чарівний букетик. Мої улюблені квіти... Я посміхнулася, згадавши, як колись говорила йому, що мені ще ніхто не дарував їх. І от він - старанно виправляв цю несправедливість. 
Ми сіли в таксі. Розмовляли про дорогу, він запитував, чи не голодна я. З жартами та сміхом ми навіть не помітили, як застрягли у заторі. Машини навколо сигналили. Люди метушливо кудись поспішали. А я просто сиділа поруч із ним, слухала його низький голос і думала: "Тепер ця казка — реальна."
Квартира була простора, світла, ідеально чиста. Я ковзнула поглядом по стильному сучасному інтер'єру. Велика вітальня з дзеркалом на всю стіну - немов із глянцевого журналу. Зручна кухня, обладнана всім необхідним, аж захотілося щось приготувати. Коридор, що вів до двох окремих спалень... Я раптово зупинилася, поглянула на нього з хитрим прищуром.
- Дві кімнати? - мій голос лунав кокетливо.
Сергій трохи завагався:
- Ну... я подумав... можливо, нам потрібно буде трішки особистого простору...
Я схрестила руки на грудях і підняла брову:
- І ти, звісно, вже обрав собі кращу кімнату?
- Ну так, - абсолютно спокійно відповів він, вказуючи головою в бік дверей. - Я вже залишив там свої речі.
Я театрально зітхнула:
- А якщо саме ця кімната подобається мені?
Він зробив крок ближче, хижо посміхнувся, і його очі загорілися знайомим викликом:
- Я не поступлюся зайнятою позицією... - він нахилився до мене, знизив голос і прошепотів біля самого вуха - ...Але залюбки розділю її з тобою.

Ох, цей чоловік грається з вогнем...  Який хитрюга. Він так делікатно поцікавився, чи буде мені зручно в одній спальні, ніби справді хвилювався. Але я чудово знала його наміри - і навіть не думала спати в новому місті без теплих обіймів.
Я неквапливо готувалася до вечірньої прогулянки, поки Сергій розмовляв телефоном із побратимами, віддаючи останні вказівки та розповідаючи, де що залишив. Його голос був спокійний, діловий, упевнений - справжній воїн, який завжди тримає все під контролем. Я прийняла душ, і почала наносити макіяж, як він раптом підійшов до мене. Жодних попереджень - просто легко підняв на руки, ніби я була не дівчиною, а легкою плюшевою іграшкою, і посадив собі на коліна.
- Ей! Мені ж треба зібратися, - спробувала я обуритися, удавано сердячись.
- Тут тобі буде зручніше, - не звертаючи уваги на мої протести, прошепотів він, притискаючись головою до мене.
Це було так мило. Серйозний, відповідальний воїн ураз перетворився на хлопчика, який дуже скучив. Його тепло огортало, змушуючи розчинитися в цій миті. Я тільки зітхнула, дістала люстерко з косметички й завершила макіяж уже в його обіймах, сидячи на руках у того, хто був для мене найріднішим.
Вечір був чарівним - теплий, літній, просочений ароматами квітучих лип і легкою вуаллю вечірнього серпанку. Місто, хоч і нове для нас, вабило своєю атмосферою затишку, ніби чекало саме нашої пари, щоб подарувати незабутні моменти. Ми зайняли столик на літній терасі маленького кафе, захованого серед старовинних будівель. М'яке світло ліхтарів відбивалося в келихах, створюючи теплу гру відтінків. Ми вечеряли неквапливо, смакуючи кожен момент так само, як і їжу. Говорили про все й ні про що, інколи просто мовчки дивилися одне на одного, і в цих поглядах було більше, ніж можна було б передати словами.
Після вечері ми вирушили досліджувати вузькі вулички, немов зачаровані новизною цього місця. Кам'яні бруківки, вкриті теплим світлом ліхтарів, вели нас у найцікавіші закутки міста. Повітря наповнювали звуки живої музики - то тут, то там вуличні музиканти грали свої мелодії, а місто відгукувалося на них відлунням. І раптом серед цієї чарівної симфонії Сергій зупинився, повернувся до мене і, ледь нахиливши голову, запросив на танець. Його голос був теплий, упевнений, а усмішка така невимушена, що я не змогла відмовитися, хоча зазвичай ніколи б на таке не наважилася. Він ніжно обійняв мене за талію, легко й упевнено ведучи в такт музиці. Наші рухи були плавними, гармонійними, ніби ми завжди так танцювали. Його подих лоскотав моє вухо, коли він пошепки підказував, коли зробити поворот. Усе довкола розчинилося, залишилися тільки ми двоє й мелодія, що здавалася написаною саме для нас.
- Соф... Я кохаю тебе - його ніжний шепіт переливався у романтичній мелодії, що нас оточувала.
Я притиснулася до нього ближче.
- І я тебе... прошепотіла я, здавалося так тихо, майже беззвучно.
Але Сергій все почув. Вловив моє зізнання, ніби відчув його всім своїм серцем. Його обличчя розпливлося в приємній посмішці, рука за моїм вушком скерувала до його губ.
Лише після закінчення пісні я помітила, що наш танець надихнув ще дві пари приєднатися до чарівного вечора. Це було так приємно - ніби Сергій хотів огорнути мене не лише своїми обіймами, а й створити навколо нас особливу романтичну атмосферу. Він ніби намагався повернути те, що не встиг подарувати минулої зустрічі. І в цю мить я знала напевне - ця казка для мене тільки починається.