Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Нарешті я глибоко зрозуміла, що ви невипадково взяли мене під свою опіку», — відповіла зворушена монахиня.
«Я знаю, що завинив перед вами тим, що колись не один раз порушував ваш душевний спокій і за це болісно каюся перед Буддою. Але тепер ви, мабуть, зрозуміли, що на світі немає чоловіків настільки безкорисливих, як я».
Здогадавшись, що він знає про негідну поведінку її пасинка, жінка зніяковіла. «Та хіба може бути кара гіршою за ту, що до кінця життя я з’являтимуся перед вами в цьому жалюгідному вигляді?» — сказала вона й гірко заплакала. Уцусемі здавалася тепер розсудливішою і спокійнішою, ніж колись, і знехтувати нею, монахинею, просто так Ґендзі не міг, та оскільки жартівливий тон за подібних обставин був недоречним, то розмовляв він з нею загалом про минуле й сучасне, а іноді, поглядаючи в бік покоїв дочки принца Хітаці, думав, зітхаючи: «От шкода, що з тією навіть так поговорити неможливо...»
Було чимало й інших жінок, якими він опікувався. Провідуючи їх одну за одною, він лагідно казав: «Хоча буває, що я не навідуюся до вас по кілька днів поспіль, але ніколи про вас не забуваю. Тільки остання розлука на цьому скінченному життєвому шляху не залишає надії. Бо ми навіть не знаємо, як довго життя триватиме...» Кожній з цих жінок Ґендзі приділяв належну увагу. І хоча він сам досяг високого становища, але не був зарозумілим і чванливим, а ставився до всіх зі свого оточення привітно, не зважаючи на їхні ранги і звання. Тож багато хто жив, покладаючись тільки на його доброту.
Того року відбувалася Пісенна хода. Вийшовши з Імператорського палацу, процесія попрямувала до палацу Судзаку, а звідти до садиби Великого міністра. Шлях був довгий, і на Шостій лінії співаки з’явилися вже перед самим світанком. У сяйві місяця, що плив у безхмарному небі, сад, присипаний легеньким сніжком, виблискував невимовною красою. Серед придворних було тоді чимало чудових музикантів, тож у садибі Великого міністра флейти звучали по-особливому. Ґендзі заздалегідь розіслав запрошення жінкам, і вони, як глядачки, розмістилися в лівому і правому флігелях і на обох галереях. Панна із Західного флігеля[79], перейшовши в Південні покої, зустрілася з дочкою пані Акасі. Пані Мурасакі, відгородившись завісою, теж брала участь в їхній розмові.
Поки співаки обходили покої Великої імператриці[80] з палацу Судзаку, ніч добігала кінця, і для них в садибі на Шостій лінії Великий міністр велів приготувати не звичну легку перекуску, а щедре частування з усіма почестями і стравами. Наближався світанок, і в холодному місячному сяйві було видно, як землю щораз густіше вкриває сніг. Налітав вітер, спускаючись з верхів’я сосен. Синє і біле вбрання співаків не прикрашало навколишнього краєвиду. Не відрізнялися яскравістю і штучні квіти на їхніх головах, але в садибі на Шостій лінії все інше здавалося настільки вишуканим, що люди відчували, ніби наповнюються новими життєвими силами. Серед багатьох співаків найпривабливішими були Юґірі та сини міністра Двору. Небо світлішало, падав легкий сніжок, а в холодному повітрі лунали дзвінкі голоси співаків, що виводили пісню «Бамбукова річка». Шкода тільки, що їхніх граційних рухів і чудових голосів не можна зобразити на картині! З-під завіс, ніби змагаючись між собою, виривалися яскраві жіночі рукави, які здавалися «весни вбранням[81]», що пробивається крізь легку світанкову млу. То було дивовижне й радісне видовище. І хоча незвичні головні убори співаків, їхні гучні вітальні крики й кумедна поведінка применшували красу мелодій, учасники ходи, як завжди, поверталися додому з винагородами.
На світанку жінки повернулися у свої покої. Великий міністр, трохи поспавши, піднявся, коли сонце стояло зовсім високо.
«Голос у нашого Цюдзьо[82] нічим не гірший, ніж у Бен-но сьосьо. Справді ще ніколи в світі не народжувалося стільки талантів. Може, в стародавні часи люди і були вченими, але в мистецтві вони не досягали рівня наших сучасників. Я виховував сина змалечку таким чином, щоб він насамперед годився для державної служби, а тому старався вберегти його від легковажної поведінки, яка займала стільки місця в моїй юності, хоча, напевне, хотів, щоб у його серці жила любов до прекрасного. Бо незворушна суворість, навіть чисто зовнішня, справляє неприємне враження», — думав Ґендзі, задоволений сином.
Тихенько наспівуючи «Десять тисяч років[83]», він сказав: «Коли вже тут жінки зібралися, то не завадило б і музику послухати, і бенкет у вузькому колі влаштувати». І він звелів вийняти кото й біва з прекрасних футлярів, і, струснувши з них пил, підтягти ослаблі струни. Звичайно, жінки залюбки взялися виконувати його побажання.
Метелики
Головні персонажі:
Ґендзі, Великий міністр, 36 років
Акіконому, Імператриця-дружина, 27 років, дочка пані Рокудзьо і принца Дзембо, вихованка Ґендзі, дружина імператора Рейдзея
Мурасакі, пані Весняних покоїв, 28 років, дружина Ґендзі
Принц Хьобукьо, Хотару, син імператора Кіріцубо, молодший брат Ґендзі
Тамакадзура, панна із Західного флігеля, 22 роки, дочка Юґао і міністра Двору, названа дочка Ґендзі
То-но цюдзьо, міністр Двору, брат Аої, першої дружини Ґендзі
Касіваґі, Уцюдзьо, син міністра Двору
Юґірі, Цюдзьо з дому Великого міністра, 15 років, син Ґендзі
Хіґекуро, Удайсьо, шанувальник Тамакадзури
Минув двадцятий день третього місяця, а в саду перед Весняними покоями Мурасакі так пишно, як ніколи, цвіли квіти, дзвінко співали птахи, що в інших покоях жінки дивувалися: «Чому це тут весна все ще в повному розквіті, коли в інших частинах садиби все вже перецвіло?»
Жалкуючи, що молоді жінки не можуть милуватися зблизька деревами та зеленим мохом на пагорбі серед ставка, Ґендзі велів, спорядивши, спустити на воду китайські човни, побудовані за його вказівкою, і того ж дня влаштувати «концерти у човнах» за участю музикантів з Імператорського палацу. З цієї нагоди у садибу на Шостій лінії прибуло чимало принців і високих вельмож.
Саме в той час в Осінні покої садиби на Шостій лінії переїхала Імператриця-дружина Акіконому[84]. І тоді у Мурасакі, пані Весняних покоїв, майнула думка, що тепер вона має добру нагоду відповісти Імператриці на пісню про сад, що «ніяк не діждеться весни...»[85] . Та й Ґендзі дуже кортіло показати Імператриці прекрасний квітучий сад, однак вона, особа такого високого становища, не могла прийти сюди запросто, лише для того, щоб помилуватися квітами, а тому натомість послала у човен на ставку Осінніх покоїв своїх служниць, молодих жінок, чутливих до краси природи. Південний ставок Осінніх покоїв сполучався зі ставком Весняних покоїв, і тільки невисокий пагорб служив між ними межею. Обігнувши його, служниці Імператриці опинилися в саду Мурасакі, де у східному павільйоні для риболовлі вже зібралася тамтешня прислуга.
Човни із зображеннями дракона й білої чаплі були розкішно прикрашені в китайському стилі. Ними правили хлопчики в китайському вбранні, із закрученими над вухами жмутиками волосся. Коли служниці Імператриці опинилися посеред ставка, їхнім очам відкрився сад, який настільки вразив їх дивовижною красою, що їм здалося, ніби вони потрапили в якусь невідому країну. Човни зупинилися біля скелі в невеликій затоці острова, де навіть прості камені здавалися наче намальованими на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу», після закриття браузера.
