Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

Дівчата захихотіли:

– Дерево – і ходить?

- Ти кумедна, Єва. Мені просто подобається, - сказав Джен.

Вони вирушили далі тінистою алеєю, і по дорозі їм зустрілися ворота, що ведуть до Аттичного пташника. З покритої куполом території долинала пташина різноголоска. «Ух ти, адже я зможу дізнатися справжніх птахів, – зрозуміла Єва. – Це вам не якась шестикрила невидаль».

– Слухайте, а чи можна сюди зайти? - Запитала вона.

- Ем, звичайно, - відповіла Джен. - Давай ти сходиш поглазеш, а ми тебе тут зачекаємо.

- Та гаразд тоді, - сказала нова. – Ви ж хотіли у «Галерею», так? Ходімо туди.

- Та ні, все нормально, - запевнила її Джен. – Хочеш подивитися на пташок – валяй. Я вже бачила їх.

- Ага, вони вражені, - підтакнула друга і доторкнулася до родимки на підборідді, через що помада на її пухких губах змінила відтінок.

– Дико гарні, – підхопила третя.

- Ага, і мені все одно треба мільйон-зільйон відеодзвінків зробити, - додала Джен.

– Нам також, – підтримали дві інші.

Єва глянула на натовп перед пташником. Жінка з короткою стрижкою попелясто-русявого кольору, що стояла в черзі, дивилася прямо на неї.

– Ні. Схожу потім, мабуть, - підсумувала Єва. - І до того ж я тепер зможу приходити сюди коли захочу, так?

- Все правильно, - підтвердила Джен, беручи новеньку під руку. – Ходімо, «Аттична галерея» зовсім поряд.

- Тебе просто замкне від цього місця! - говорила Джен, поки вони крокували бульваром повз всілякі магазини і кафе. – Насправді, щоб отримати речі, магазини начебто і не потрібні, але тато хотів, щоб це місце виглядало як старомодний торговий центр, де люди робили покупки, зустрічалися і таке інше.

- Ага, і під "зустрічалися" вона має на увазі "зустрічалися з хлопчиками", - виразила третя Джен. Друга хихикнула.

Джен закотила очі і вказала на магазин з одягом:

- Перша зупинка, Єва. "Фабрика прикидів". Тобі треба мати емошмотки, як у нас.

– Ага, вони виявлять твої справжні почуття, – вставила друга.

- Покажи всьому світу свій справжній колір! - заспівали всі три хором і захихикали.

Третя Джен ткнула пальцем у рукав Євиного льотного костюма:

- Ця стара ганчірка нічого нам не каже.

- Точно, - погодилася Джен. - Це вони на тебе в медлабі напнули?

Єва оглянула синій комбінезон, що мішком висів на її худій фігурі.

- Це навіть не моє, - зізналася вона. – Хейлі дав свій запасний.

– Хейлі? - Дівчата стовпилися навколо неї. - А хто цей Хейлі?

- Пілот, який привіз мене сюди на своєму кораблі.

Єва одразу пошкодувала, що згадала його ім'я. Прямо зараз думати про нього не хотілося.

- Пілот? Хто він? Чому не з нами?

– Повернувся додому… мабуть. - Єва знову згадала про Ровендер і занепокоїлася: новин від пілота про її синього друга так і не було. - Хейлі живе за містом.

- О, ти мене абсолютно замикаєш! - Вигукнула Джен.

- Ой, киньте в мене ШОК-дротик! - Додала друга.

- Ти хочеш сказати, що тебе привіз роботяга? – не повірила третя.

Єва згадала термін – його згадував Ван Тернер.

- Ага, точно. Робітник.

- Огидно! - Скривилася Джен. – Вони мерзенні.

– Ага, – погодилася друга. - Моя мати каже, вони свого блага під носом не розгледіли.

– Кажуть, вони крадуть дітей та їдять їх. Це правда? - Запитала третя.

- Н-не ... не думаю, - засмутилася Єва. - Втім, Хейлі якраз виявився мерзенним. Продав мене за запчастини до корабля.

– Що?! О, Бібу, це жахливо!

І всі троє скупчилися навколо новенькою, обіймаючи її.

Єва ніколи не відчувала нічого подібного. Ці три людські істоти, три дівчинки прийняли її, як свою, взяли до зграї. Вона відчула себе в безпеці і міцно обійняла їх у відповідь.

- Дякую, Джен, - сказала вона нарешті. – А тепер давайте проапгрейдімо мене.

Розділ 12. Бачення.

Вечоріло. Чотири дівчата влаштувалися за кутовим столиком у «Пел-Пеласі», жвавому ресторані, оформленому в казковому стилі: тут і там пурхали голографічні феї та ельфи, а з вершин замкових веж грізно ревли дракони. Джен-Тріо поклали праві руки долонями вниз на поверхню стола, зробленого у вигляді щита, та активували меню. На стіні поряд висіло дзеркало у гарній рамі.

– Ласкаво просимо знову, пані, – привіталося дзеркало з сильним іноземним акцентом. У середині скла виявилося аморфне, невизначеної форми обличчя. - Вам як завжди, баланду та ель?

– Так! – відгукнулися хором Джен-Тріо. - Тільки постривай наносік. У нас буде ще одне замовлення.

- Як забажаєте, - сказала дзеркало.

- Загалом, Єва, - почала пояснення Джен, - тобі треба вибрати свою улюблену їжу з меню, і вони приготують все за індивідуальним замовленням. У них навіть морозива мільйон-зільйон смаків.

Єва подивилася вниз на стіл і побачила свій відбиток у вбудованому моніторі. Вона виглядала, як усі Джен: фарбоване синє волосся, що переливається, макіяж, новий одяг. Робослужитель у магазині сказав, що вона «справжнє втілення краси», незважаючи на її очевидну невідмінність від решти дівчат, що гуляють торговим центром. Щодо розсіченої губи, то з цим Єва вирішила почекати. Вона торкнулася своїх блискучих губ, милуючись відбитком. Їй подобалося, як вона виглядає. У цьому вся образі вона відчувала себе просто звичайною мешканкою міста.

- О, пульти-шмульти! Я витратила сьогоднішній ліміт на квотакарті, – сказав Джен.

– І я, – додала друга.

– Усього нас таких троє, – підсумувала третя.

- Єва, не позичиш нам? - Запитала Джен.

Та знизала плечима:

– Звичайно.

- Ульот! Лади. Ми за тебе замовимо, хочу побалувати тебе чимось особливим. - Джен швидко тицьнула в меню кілька разів. - Ось так, - звернулася вона до дзеркала. – Все готове.

- Ваші бажання закон для мене, мої любі, - сказала дзеркало.

Зі стіни викотилися чотири порожні пробірки розміром не менше, ніж рука Єви від кінчиків пальців до ліктя. Єва взяла одну із них.