Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Далі з'явилося знайомство з Амелією. Сонце яскраво світило їм у спини, підкреслюючи щирість їхніх усмішок. Змінювалися картини: спільні прогулянки, поцілунки, обійми... Габріель прошвидко проходив ці сцени, відводячи погляд — він ще не був готовий зустрітися з цими спогадами віч-на-віч.

Раптом тунель закінчився. Світло стало таким яскравим, що вони змушені були примружити очі. Десь попереду чулися цвірінькання птахів і шелест трави.

Коли вони вийшли, то побачили, що стоять посеред під’їзної дороги. Перед ними розкинулося маленьке поселення, що мерехтіло вдалині, ніби обіцяючи відповіді на всі запитання.

Габріель і Сапфір обмінялися поглядами. Їхня подорож тільки починалася, але серце кожного наповнювалося новою надією.

Вони рушили в бік селища, обережно ступаючи кам'янистою дорогою, що вела вниз між зеленими пагорбами. Залишене позаду світло тунелю ще мерехтіло в їхній пам'яті, змушуючи обох замислюватися над побаченим. Дорогою вони розмовляли, і їхні голоси розривали тишу ранкової природи.

— А ти, виявляється, бунтівник, Гейб, — з насмішкою почав Сапфір, підморгуючи своєму супутнику.

— Ну, в роки юності я дійсно любив трохи порозважатися, — невимушено відповів Габріель, при цьому усміхаючись, ніби згадував якісь зовсім секретні пригоди.

— "Трохи"? — підхопив хлопчик, іронічно зводячи брови. — Це ти так називаєш прогулювання пар, списування тестів і ті "незабутні" перші поцілунки?

— Ну, добре, може, трохи більше, ніж трохи, — визнав Габріель, почухавши потилицю.

— Ти тоді був таким усміхненим, — зазначив Сапфір, раптом змінивши тон на серйозніший. — Що тобі заважає зараз бути таким?

Габріель на мить замовк, ніби слова хлопчика зачепили якусь чутливу струну в його душі.

— Тепер усе інакше... У мене є обов'язки, турботи. Часи змінилися, а разом із ними й я, — сказав він із ноткою жалю, але не встиг закінчити думку, як Сапфір перебив його.

— Нісенітниці! — заявив хлопчик, майже театрально махнувши рукою. — Ти все той самий Гейб, яким був тоді. Життя може бути несправедливим, але воно не здатне змінити твою суть. Тільки ти сам це можеш зробити.

Габріель здивовано глянув на нього, потім повільно кивнув.

— Мабуть, ти маєш рацію, Камінчику.

— Камінчику? — обурено перепитав Сапфір, зупиняючись і розвертаючись до нього. — Який я тобі камінчик?

— Маленький, круглий і дуже впертий, — усміхнувся Габріель, майже зловтішно дивлячись на хлопчика.

— Гей, ні! До мене звертайся лише повним ім’ям — Сапфір, зрозумів? Ніяких там камінчиків, — хлопчик склав руки на грудях, демонструючи своє обурення.

— Але ж "сапфір" — це просто дорогоцінний камінь, так чи ні? — із невинним виглядом запитав чоловік, удаючи здивування.

— Це не просто камінь, це символ сили й краси, — гордо заявив Сапфір, але тут же додав: — І, до речі, я точно не маленький.

— Ага, звісно, великий, завбільшки з чайку, — не вгавав Габріель.

— Ми закрили цю тему! — пробурмотів Сапфір, знову складаючи руки на грудях і дивлячись кудись убік.

Чоловік ледве стримував сміх, але вирішив більше не дражнити хлопчика. Вони продовжували йти, а легке піддражнювання залишило за собою теплий слід на серці кожного. Навколишня природа здавалась якимось чином яскравішою, а селище попереду тепер не тільки обіцяло відповіді, але й виглядало майже привітно.