Читати книжки он-лайн » Жіночий роман 👩💕📚 » Тінь у його домі, Ірина Айві

Читати книгу - "Тінь у його домі, Ірина Айві"

69
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 75
Перейти на сторінку:

Я стискаю простирадло, намагаючись втримати себе в цьому моменті, але здається, що я ось-ось зламаюсь. Серце б'ється так шалено, що кожен удар віддається в голові. Чи це страх? Чи це очікування?

— Все буде добре, — шепоче Дем’ян, його голос глибокий, теплий, і в ньому є щось заспокійливе.

Він повільно, майже нерішуче, продовжує рух. Його дотик обережний, як у людини, яка боїться завдати шкоди. Але саме ця обережність тільки підсилює хвилювання, змушуючи мене відчувати кожну секунду з неймовірною гостротою.

Коли він нарешті проникає до мене, світ здається таким крихким і нерухомим, ніби ми єдині, хто залишився в цьому моменті. Я затримую подих, не знаючи, як реагувати. Напруга у повітрі майже відчутна, і здавалося б, ось-ось щось зламається або розчиниться.

Відчуття переповнюють мене — страх, хвилювання, очікування. Але десь у глибині з’являється й дивне тепло, щось невловиме, чого я не можу пояснити. Чи правильно це? Чи повинно так бути?

Дем’ян залишається мовчазним, але його дії говорять більше, ніж будь-які слова. Він здається стриманим, ніби боїться, що може перейти межу, але водночас його впевненість і м’якість заповнюють простір між нами.

Я заплющую очі, дозволяючи хвилі почуттів захопити мене.

Дихання Дем’яна стає глибшим, важчим, і я відчуваю, як напруга між нами досягає піку. Його рухи залишаються повільними, але тепер у них є щось невловимо рішуче, ніби він знає, що цей момент — точка, після якої вже не буде повернення.

Моє тіло, яке спершу здавалося застиглим, тепер відгукується на кожен його дотик, на кожен порух. Світ довкола ніби зникає, лишаючи тільки нас двох. І хоча в мені ще жевріють залишки страху та сумнівів, я раптом розумію, що вже не можу зупинитися.

Коли все нарешті закінчується, я відчуваю, як хвиля полегшення і спустошення накриває мене. Дем’ян повільно відсторонюється, його дихання стає спокійнішим, але між нами залишається невидимий зв’язок, як шов, що тримає разом щось крихке.

Я лежу нерухомо, відчуваючи, як серце поступово повертається до свого звичного ритму. Тиша знову наповнює кімнату, але тепер вона зовсім інша. Вона здається водночас важкою і заспокійливою, ніби між нами зависло щось невимовлене, але зрозуміле без слів.

Дем’ян мовчить. Його рука на мить торкається мого плеча — жест, який я не можу до кінця розшифрувати: це вибачення, підтримка чи щось інше? Потім він повільно підводиться, і я чую, як він одягається.

— Сподіваюся я не завдав тобі болю? — нарешті питає він, його голос тихий, майже нерішучий.

— Ні, — відповідаю я, хоча сама не впевнена у власних відчуттях. Моє тіло розслаблене, але в душі залишається якийсь незрозумілий гул, наче питання, на яке ще немає відповіді.

Дем’ян не говорить більше нічого. 

Я лежала поруч із ним, у тій темряві, яка, здавалося, заповнила собою кожен куточок кімнати, кожну щілину між нами. Його голос пролунав раптово, глухий і відсторонений, ніби він говорив не зі мною, а з кимось невидимим.

— Лідо, я виконав твоє прохання. На більше не розраховуй. Завтра все повернеться, як було.

Слова впали важко, мов каміння, але я не дала собі зреагувати. Жодного здригання, жодного подиху, який би видав, що ці слова зачепили мене. Лише тиша. Вона розтягувалася між нами, робила його ще далі, ще холодніше.

Я повільно сіла, відчуваючи, як ковдра зсувається з плечей. Рухалася тихо, майже механічно. У темряві він, мабуть, не бачив, як я стиснула пальці на краю халата, ніби це могло допомогти зібрати себе докупи.

Ступні торкнулися підлоги, холод пройшовся по шкірі, але я майже не відчула цього. Лише відчувала його поруч — його присутність, яка водночас була відсутністю. Не сказавши жодного слова, я зсунула халат до колін, випростала спину й піднялася.

Мені не хотілося дивитися на нього. Навіть думка про це була болючою. Я просто пішла, повільно, обережно, щоб не видати тремтіння в кожному кроці. Двері зачинилися за мною тихо, без жодного звуку, який би міг зруйнувати його тишу.

 

1 ... 21 22 23 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь у його домі, Ірина Айві», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тінь у його домі, Ірина Айві"