Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Усі замовкли. Доріан продовжував зухвало стояти по пояс у воді, з очікуванням дивлячись на дівчат.

Терпець Джейн увірвався.

З дна річки стрімко піднялася вгору тонка лоза без листя. Неначе щупальце, вона обернула шию Доріану і потягнула його під воду. Той почав розлючено борсатися, намагаючись розірвати міцну лозину й втрачаючи повітря.

— Агов, що ви робите? — крикнула перелякана Маргарет. — Припини його топити!

Вона відпустила Доріана. Аліса знала, що її подруга й не збиралася його вбивати, але наказ ключниці не зашкодив. Він миттєво винирнув з річки і, важко дихаючи, глипав на неї. Джейн, піднявши підборіддя, склала руки за спину:

— Що таке? Смолоскипи під водою не загоряються?

У відповідь він лише мовчав, не відводячи від неї дивний погляд. Аліса бачила в тих очах лють, страх і, здавалося, смуток. Враз її увагу перемкнув на себе звук тріскоту гілки з іншого берега річки. Їй не здалося — там хтось ходив. Між деревами промайнула чорна форма. За мить на скелю вийшов той, кого Аліса найменше очікувала зараз побачити.

— Що у вас відбувається і якого дідька ви за бар’єром? — наказовим тоном запитав Нейтер Хілорі.

Ні, не Доріану — ця річка точно належала наставнику гвардійців. Нейтер підійшов ще ближче до краю й зупинився, ставши обличчям до Доріана з його посіпаками та нахиливши голову набік.

— Опа, які люди. — Вогневик усміхнено обернувся. — Давно ти мене не діставав.

— Я не проти це відновити, — відповів він, і серйозніше повів: — Ти ж чув слова Дараган. «Скупченням чарівників більше трьох осіб суворо забороняється перетинати межі бар’єру». — Він окинув холодним, прямим поглядом усіх на протилежному березі. На мить навіть зустрівся очима з Алісою. Лише на мить. Звісно ж, він не знав, що нещодавно вдарив її у вестибюлі. Грець із ним. — Я тут бачу аж сім заклиначів. Пояснення будуть?

Доріан стенув плечима.

— Ми просто плаваємо. Академія від цього не рухне.

— Не рухне. — Нейтер кивнув, складаючи руки за спиною.

Така владна поза — Алісі стало цікаво, чого це безсилий почувається так впевнено поруч із сімома чарівниками. Раптом вона відчула за ним на землі інший рух. Дуже багато кроків. Там, поміж деревами, зібрався цілий аншлаг з гвардійців. Набагато більше, ніж їх. Тепер вона зрозуміла.

— Доріане, забирай речі й повертайтеся в Академію, поки ніхто не дізнався про ваші витівки, — лінькувато промовив Нейтер і, повернувшись до Джейн, додав: — Вас, збоку, теж стосується.

Джейн, не сперечаючись, розвела руками й повернула до Марії. Аліса неквапливо вирушила за нею.

— А якщо я не хочу? — кинув вогневик, підкинувши підборіддя.

— Подумай ще раз.

Пирхнувши від обурення, Доріан зрештою махнув рукою й попрямував на берег. На річку, знімаючи чорний одяг, миттєво накотилася юрба хлопаків. Що було далі, Аліса не бачила.

— Це було несправедливо, — жалілася Марія дорогою до гуртожитку. — Ми могли б прогнати їх усіх за лічені секунди, варто було тільки застосувати силу. Чому гвардійці такі зухвалі?

— Бо вони знають, що їх більше, — відповіла Джейн. — Як бур’яни можуть затоптати квітку, так і вони можуть загнобити чарівника, який тільки спробує щось їм зробити. Вони тримаються один за одного, наче лози винограду. Дисципліна серед гвардійців на вищому рівні. Здебільшого це заслуга голови факультету. Нам такої згуртованості не вистачає, тож не рекомендую їм дошкуляти: у разі чого за вас заступлюся я, але навряд чи хтось більше.

З таким описом Аліса краще назвала б їх вовчою зграєю. А що? Гвардійці тримаються в купі, відокремили собі територію — ну точно вовки. До того ж, мабуть, голодні, а чарівників вважають за зайців. Така позиція її не влаштовувала. З яких пір нікому непотрібні вояки можуть вести себе так зарозуміло? Наступного разу, коли хтось з них завдасть їй хоч трішки шкоди, вона більше не терпітиме.

***

Сидячи ввечері на кріслі у вітальні, Аліса раптом згадала:

— До речі, а про який це бар’єр він говорив. Я дорогою ніякого не бачила.

— О, він невидимий, — сказала Джейн, котра саме бризкала квіти на підвіконні смердючою зеленуватою рідиною. — Просто оточує Академію, наче стіна чи сфера. Його створили нібито для непомітності такої великої кількості чарівників.

— Для захисту від Звірів? — уточнила Марія, відволікшись від книги.

— Так, можливо. Однак вони сюди вже давно не нападали. Їх більше цікавить чарівне каміння Кріоландії.

Про холодне королівство людей-єті на півночі Аліса чула чимало легенд. Хоча найбільше її вражали історії про добування чарівних каменів із крижаних печер Білих гір. Звідки вони там узялися, вчені так і не дізналися.

— До речі, а люди-єті були в Академії? — поцікавилася Марія.

— Умгу. — Джейн кивнула і почала відходити від вікон, обережно проходячи між стільцем Аліси й шафою. — Ви їх побачите в наступному семестрі під час обміну студентів. Минулого року вони приїжджали. Це було цікаве видовище, коли один з них ледь не розчавив Доріана на спарингу.