Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

Побачення пішло не за планом

   Нам пощастило і ми все ж встигли на вечірній сеанс. Хоча дякувати слід саме Дену та його манері водіння. Він неначе справжній Шумахер, швидко та професійно обминав сусідні автомобілі. Тож всього за пів години ми прибули до кінотеатру.
   Поки Ден паркувався, ми з Міланою та Богданом рушили всередину торгового центру. На другому поверсі, де розмістився кінотеатр, купили попкорн і колу та прослідкували до зали.
   Наші місця були на останньому ряду. І це зовсім не дивно, особливо якщо врахувати те, що їх бронюванням займався Денис. Виглядало так, ніби у нього були свої плани на кіносеанс. Не хочеться розчаровувати хлопця, але я тут виключно заради фільму.
   Так, мені подобається наша весела компанія та мій вродливий супутник. Однак Веном3 з Томом Харді — це те чого я дуже довго чекала. Обожнюю цього актора та фільми з його участю. Найулюбленіший — Легенда, де Том зіграв відразу дві ролі. Це гангстерська драма про братів-близнюків Крей, що розповідає історію реальних злочинців.
   Тим часом світло в залі згасло, а на екрані з'явився трейлер Супер Соніка. Отже, зовсім скоро почнеться довгоочікуваний фільм.
   Через пітьму я не відразу помітила як прийшов Денис. Навіть здригнулася від того, що моєї руки торкнулася чиясь гаряча долоня. А він ніжно погладив її та підморгнув, змушуючи моє серце радісно затріпотіти в грудях.
   — Тссс... — Я приклала палець до губ та очима вказала на екран, де вже починався фільм.
   Юнак нахилився і зашепотів мені на вухо. — А я казав, що ти дуже спокуслива?
   Я хотіла відповісти йому якоюсь шпичкою, але помітила неприховане захоплення, що плескалося у його василькових очах. Усі в'їдливі слова застрягли в горлі.
   — Подивімося фільм, гаразд? — Мій голос набув прохальних ноток.
   Денис повільно поцілував мою щоку та неохоче відсунувся. Однак руку так і не відпустив. Натомість наші пальці переплелися, даруючи дивовижні відчуття єдності.
   Деякий час я намагалася заспокоїти клекотання збентеженого серця. А коли в мене це вийшло, повністю перемкнула увагу на фільм.
   Наступні півтори години минули неначе одна коротка мить. Я настільки захопилася переглядом, що не помічала нічого навкруги. Ден, звісно, намагався використати наші місця для поцілунків за призначенням, але його надії були марними й розбилися об скелю моєї неприступності.
   Після кінотеатру ми поїхали в ресторан японської кухні, де куштували роли та запивали все це коктейлями. Цього вечора я та Ден підтримали здоровий стиль життя й відмовилися від алкогольних напоїв. А от наші друзі зупинили свій вибір на червоному вині.
   Певний час за нашим столиком панувала гармонія. Проте трапилося те, що зіпсувало не лише настрій, а й  бажання розважатися.
   Однак про все по черзі. Ми з Міланою відійшли до вбиральні. А коли поверталися були неприємно здивовані, оскільки наші місця за столиком зайняли Поліна зі своїми подружками.
   — Що за... — Мілана гнівно вилаялася.
   Я тактовно змовчала, бо не хотіла робити поспішних висновків. До того ж ми з Деном не афішували наших відносин. Точніше, я не бажала випробовувати терпіння Поліни, яка шантажувала мене й погрожувала розповісти всім правду. Звісно, не зовсім правду. Адже більшою частиною, то були вигадки її хворого мозку. Та, на жаль, ми живемо у світі, де люди вірять брехні й закривають очі на несправедливість.
   — Мені потрібно непомітно піти. — Квапливо промовила я до подруги, тягнучи її за собою назад до вбиральні.
   — Дурниці! Невже ти дозволиш цій дурепі стати між тобою і тим, хто тобі подобається? — Дівчина не бажала здаватися.
   — Міло, я обіцяю, що все поясню, але не зараз. Повір мені, будь ласка, є причини через які мені краще не потрапляти Поліні на очі. Не поруч з Деном. — Я благально стисла плече Мілани.
   Вона кинула на мене запитальний погляд. — Я не буду лізти у ваші стосунки, але це до біса неправильно. Ви або разом, або ні. Навіщо це приховувати?
   Відповісти мені не довелося. Двері до вбиральні широко розчинилися і на порозі виникла фігура Поліни, за спиною якої стовбичили Марина та Світлана. Ну куди ж без них? Нерозлучна тріада — королева та її найближчий почет.
   — Чомусь я не здивована! — Вуста білявки гидливо скривилися. — Бродяжко, хіба я тебе не попереджала?
   — Стули пельку! — Мілана стала переді мною. — Інакше я особисто змию бруд з твого язика щіткою для унітаза.
   — Як ти смієш так розмовляти? — Вигукнула Світлана, все ще ховаючись за спиною своєї подруги. Якщо це взагалі можна так назвати. Особисто я не вбачала в їх відносинах нічого спільного з дружбою. Поліна не поважала їх з Мариною й усіляко підкреслювала власну перевагу над ними.
   — А бродяжка вже не може відповісти? Язик від страху проковтнула? — Очі білявки звузилися, коли вона нахилилася трохи вперед. Її слизький погляд обмацав мене, залишаючи по собі неприємні відчуття. — Гадаєш, що можеш відбити мого хлопця, якщо будеш одягнена як простигосподи?
   Моє терпіння мало свої межі, а ця самовпевнена зміюка зараз випробовувала його. Зробивши крок вперед я поглянула в обличчя, що відображало зневагу. Підняла високо голову й промовила холодним тоном. — Хто дав тобі право так розмовляти з людьми? Ти — ніхто без своїх батьків, дірка від бублика. То чому вирішила, що чогось варта? Поліно, ти маленька шавка, котра дзявкає з-за могутньої спини свого покровителя. Якби не гроші та зв'язки твоїх батьків, то ким би ти була?
   Обличчя дівчини почервоніло, а ніздрі роздувалися не гірше, ніж у племінного бика. Краєм ока я помітила як її долоня стиснулася в кулак. — Принаймні, мої батьки не сплять зі мною так, як ти це робила зі своїм вітчимом. Та ще й в тринадцять років. — Кобра нарешті виплюнула свою мерзенну отруту.
   — Ти божевільне стерво! Що ти верзеш? — Мілана кинулася на Поліну.
   Я ледве встигла зупинити подругу. Якби завагалася бодай на секунду, то вона вчепилася б у волосся моєї клятої одногрупниці. — Не варто... Вона того не варта...
   — Ти дозволиш їй так говорити? Чому? — Мілана закипала від гніву.
   — Бо це не правда. Якщо я піддамся на її провокацію, то чим буду кращою?
   — Яка ж ти дурепа, бродяжко. — Поліна істерично розсміялася. — Могла б жити спокійно, проте вирішила, що розумніша від мене. Але в тебе не вийде бути з Деном за моєю спиною... Він знає! Він про все знає! І ти йому не потрібна. Йому не потрібна брудна повія. — Переді мною стояла не людина. Поліна мала людську подобу, але повністю гниле нутро. Неначе гієна, вона бажала розірвати, розтерзати... Не тіло, ні... Душу.
   — Денис не повірить...
   — То ти ще дурніша, ніж я гадала. — Дівчина неприємно хихикнула. — Невже ти й справді віриш, що такий як Ден здатний на велике й чисте кохання? Йому від тебе потрібно те саме, що й від решти дівчат. І навіть якщо він не повірить моїм словам, то що з того? Ну кому потрібна подружка із зіпсованою репутацією?
   Я похитнулася. Всередині стало занадто холодно. Шалений стук серця вплинув на дихання. Мені не вистачало повітря. Відразу за цим у вухах виник гул, що позбавив слуху.
Чиїсь міцні руки підхопили мене не даючи впасти на холодний кахель.
   Все навкруги поплило, перетворюючись в одну розмиту пляму. Я не знала що зі мною, але не боялася. Страх залишився на задвірках свідомості, а тут не було нічого. Лише суцільна темрява та блаженна тиша.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍