Читати книгу - "Архе"

сміятися, кричати, катулятися — все нараз. А найбільше, шо я відчував — то вдячність невідомо до кого.

Певно, до тих Людей, які створили таку прекрасну музику.

Ми слухали і слухали цілу ніч. І кожен раз — оргазм. Над ранок ми лазили Мідними Буками, як п’яні, й горланили:

«Каманхіа Діабой, Хевасіґа! Юґонаґоуфа!». Це були хвилини мого єднання з Абсолютом, Терезко. Я був на небі в алмазах, і все в мені кричало: «Ше! Ше!». Я тоді їсти, не збрешу, тиждень не міг! Тільки про ту музику й думав!

Ми з Мацьком до Львова як поїхали хіпувати, стусу валися з такими собі Китайцем і Рудольою, постійно бухали з ними, а потім давали чувакам переписувати в нас «Пінк Флойда»!.. А вони собі на тому бабки робили — перепи сували іншим на бобіни за три рублі штука. Ех, молоді ше були. Ідейні. — …Або ше таке було: раз я запустив патла, а мене директор до кабінету викликав. Не розказував? Говорив мені директор, щоби я постригся, бо зі школи виженуть. Та!

Розглядали мій випадок на педраді, і постановили:… -…Або як я пішов пішки з Мідних Буків до Львова, оце я хіпував! — …Або як я в клубі танці робив! А сам напився! Та то взагалі був гаплик, які мене тоді малімони спричандалили! — …Або як я гашиш курив, ото я хіпував! Не розказував хіба? Приходжу я, значить, якось в десяту общагу, а там жили такі два бангладешці, називалися Абдул та Ібрагім. Перший рік їх ніхто не міг відрізнити, тому всі просто казали: «Абдул Абстул Абтабурэтку». Так от: завалюю, значить, я в триста третю, в сумці снаряд «чорнило», а ти знаєш, як я заходив, нє? Я НОГОЮ двері відкривав! Ото я розумію — ото я дійсно хіпував!.. Ага. Ну, і ті бангладешці кажуть мені: «Бронік, мілий, хочєшь, гашішь пакурім, да?». То я з ними пішов у кімнату. Включили ми, як ото зараз, «Дорсів». Витягують вони той цілий свій гашиш, а то, виявляється, смола така.

Загорнута в листок тютюну і ниткою чорною перемотана.

Ну, я подивився, «Та добре, — кажу. — Куримо!». Пам’ятаю, дуже сильно від нього кашляв. Куримо ми, аж тут чуємо — «Thе Еnd» починається. Хтось звук як влабав, так ми всі в осад і випали! А за стінкою якийсь араб п’яний спав. То він з того всього аж прокинувся і прийшов до нас, каже:

«Включіть мені ТО ше раз»! От такі деньки то були!.. А гашиш не цепив мене! Я зразу поняв: наркотики — то не для мене! Тільки голова від них болить і спати хочеться!..

Сухий паркет у коридорі зарипів, і в кімнату, яка встигла вже згубити чіткі контури за клубами диму, ввійшла цьоця Настя.

Але вуйко не розгубився і першим радісно вигукнув:

— Настя! Дивися, які ми хіпі!

— Йой! Боже! Ти здурів, Юльку! У вітальні курити?!

Терезка?! То ти куриш?! Ану вже кинула з рук! Йой! ТА ВИ П’ЯНІ! То ти мені дівку споїв, ти, скотино!

— Ми хіпі! Ми хіпі! — в екстазі вигукував вуйко Юлік і розмахував у повітрі складеними буквою V пальцями. — Я старий хіпун, а ти хто?

— Йой, хіпун?! Та ти срака стара! Подивися, на шо ти подібний! П’яний, як бельок! Ану вже мені тут всьо поперевітрювали! Йой! В МОЮ ТАРІЛЬОЧКУ — І ПО ПІЛ? Ти безсовісний!!!

— Ціхо! Ми з Терезкою тутай хіпуєм, а ти шо тут робиш, я не знаю! Ти на роботі маєш бути! Ти міщанка! А я старий хіпі! Я з бангладешцями гашиш курив!

— Йой, будеш мені ту байки розказувати! Гашиш! Тоже таке скажеш! Ану, Терезко, вже мені музику тихше зробила!

Шо сусіди скажуть?!!

— Та срала я на Ваших сусідів!

— Гі і і! Дівко, май Бога в серці! Та тебе ні один кавалєр не захоче, як будеш таке казати! — І я срав, ясно?! Ми з Терезкою обидвоє срали! І то з високого горба! Бо ми такі хіпуни, шо тільки дай дорогу!

— А ти шо тішишся, старий осел? Подивися, шо з дівки зробив! Але чекай, чекай! Я тобі таких хіпунів дам, шо будеш знати, як у вітальні курити! Чекай, чекай, Матінка Божа всьо бачить! — і цьоця Настя люто тицьнула в образ, що висів над килимом.

На що вуйко аналогічним жестом показав на балкон:

— А хочеш, ми тебе з Терезкою з другого поверху викинем? Х ха! Думаєш, не зможемо? І не таких викидали!

Та я, коли в общазі жив, та я з афганістанцями знаєш шо робив? Я гашиш курив!

— З бангладешцями, вуйку.

— Та один хуй. Ну шо, Терезко, заходь зліва, а я таково справа… І таково її попід руки, і і і і і ррраз!.. І і і і дв в ва!

— Пусти, зараза! Пус ст ти, зволоч! Ай, людоньки!

Кидають!

— Та ж ми, вуйку, хіпі! Ми ж такі добрі!.. Зла нікому не…

Ех, пізно… -…

— Точно, пізно. Треба було їй раніше думати. А вона думала, шо я такий простий! А я нє е е, я хіпі!.. Між іншим, про афганістанців. Ми з ними з дев’ятого поверху вики дували чучела. А в чучела клали банку з томатним соком. І головою вниз! Об асфальт! Бац! А сік — хляп! Піздєц, карочє.

Це я, блядь, хіпував — так хіпував. Оце були деньки!..

9

Аж раптом вуйкові відсікло.

10

Терезка, тепер уже нічим не переймаючись, струсила попіл на турецький килим і лиґнула пива.

Вуйко, зажмурившись, слухав музику і зі щораз меншим успіхом удавав, наче не сталося нічого етапного.

За кілька хвилин йому зробилося трохи не по собі.

— Оце ми да а а али…

— Оце ТИ дав, вуйку. Теж придумав: жінку — з балкона.

Тільки ногами, бідна, фуркнула. Хоча… Певно, лежить зараз в аґристі зі звернутою шиєю… Ще пива?

— Нє.

Запала чергова пауза.

11

— Ну, Терезко, — знову почав своє вуйко. — шо не кажи, а вона сама напрошувалася.

— Абсолютно. Тільки так. Лізла, як жаба під косу, — Терезка кивнула, склала руки на животі й заплющила очі.

Вона світилася спокоєм, наче сита молода мама.

Вуйко намагався щось вимовити, але напружена внутріш ня боротьба відтягувала цей момент за обрій можливого.

Коли на душі у вуйка Юліка, старого хіпі, завгоспа, а тепер ще й вдівця, зробилося зовсім сцикотно, він витиснув:

— Знаєш шо, Терезко?

Терезка запитально кивнула, не розкриваючи очей. — Їхала би ти собі додому. Я вже шось нахіпувався.