Читати книгу - "Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом, Джуні Салем"

Глава 12

-І куди вам потрібно дістатися? -говорить Андріл після того, як я розповідаю про нашу з подругою задумку.

-Якщо я не плутаю назву, Афіфе казала в Таун Вей. Там живуть її родичі, залишатись тут їй не можна, бо за вашими законами дівчина належить Камаль-бею. Взагалі я б обійшлася без посередників, - закінчую я свою думку, - але подруга розповіла, що управляти драконом може тільки ельф.

- А чому саме у Таун Вей а не, скажімо, до королівського палацу? – в його голосі прослизають насмішкуваті нотки. – Чи ти думаєш що можна просто так сісти і покататися на драконі? Якщо ти не знала, вони вкрай ненажерливі, я вже не кажу про характер. Спалені посіви і таке інше… Я не готовий відшкодовувати збитки.

- То твої здібності навіювати образи на лускатих не розповсюджуються? – кидаю я виклик. - Побоюєшся, що дракон захоче поласувати тобою?!

Я така зла, що упираю руки в боки і чхати мені на те, що цей красунчик про себе думає! Саме в цю мить його погляд торкається моєї руки і ельф змінюється в обличчі.

-Звідки це в тебе?!

Жадібний погляд вихоплює перстень з червоним каменем, який я так і не зняла після втечи від Камаль-бея. Судячи з того, як розпалився пан ельф, прикраса дуже його зацікавила.

-Подарунок твого старого друга, – доповідаю з максимальним єхидством. - Він був в захваті від моїх принад і дозволив залишити щось на пам’ять.

-Принад?

Брови ельфа повзуть вгору. При цьому я помічаю неймовірне -  його блідих щоках з’являється щось подібне до легкої фарби. Доведеться мені все пояснювати, бо з почуттям гумору в нього точно погано. Вухастий вже прокрутив в голові картинки, де я використовую свої знання Камасутри з сивим коротуном в чалмі і явно не прийшов від цього у захват.

-А то! – я роблю безневинне обличчя. - Але це не те, що ти думаєш! Я приготувала для нього дещо цінне, особливий елексир. Думаєш я просто так хотіла бути знахаркою, в мене справжній талант! Бабуся залишила книгу рецептів: відворотне зілля, молодильний настій і таке інше…

Момент, коли Андрій застосовує магію, я не помічаю. Зараз просто дивлюсь йому в очі, а кімната наче похитується в тумані. Я тут і одночасно в домі Камаль-бея, навіть бачу поряд коротуна в шовковому халаті та довгоносих черевиках. Старий мерзотник щось говорить, але слів я не розбираю, зате точно відчуваю, як моя рука пірнає в декольте за парфумум з отрутою… Все займає тільки хвилину, бо, здається, я навчилася контролювати ці фокуси. Потроху відштовхую мару, хоча й не чекаю того, що станеться між нами далі.

-То ти його обікрала?! – голос Андріла долітає до мене наче через пелену і я раптово повертаюсь до реальності. Ми чомусь стоїмо поруч і в зелених очах я читаю недовіру і захоплення! Ельф починає сміятися, аж сльози виступають на очах. – От вже не думав, що мене може здивувати людина, ти хоч знаєш, що це за перстень? Наскільки я чув, Камаль-бей рік торгувався з підгорними гномами, щоб отримати Камінь, який відчиняє всі замки! Святий Грааль! Смертна обікрала чарівника!

Він намагається роздивитись перстень, але я швидко ховаю руку за спину.

-Отже, цінна штука, ага?

-Як тобі сказати… - настрій у Андріла стрімко змінюєтья, але він не на ту напав!

- На жаль, не продається, але тобі можу піти назустріч. Якщо ти відвезеш нас з Афіфе на гору, а потім відправиш мене додому, так і бути, перстень твій! Мене вже давно шукають і затримуватись тут немає жодного бажання!

-Цікава пропозиція…

Наче я не бачу, що так воно і є, але тільки не довіряю його словам і обіцянкам після того, як покинув мене напризволяще!

- Домовимося так, - він вже починає торгуватись. – Спочатку перстень, потім дракон!

- Ти мене тримаєш за дурепу? Після того, що я бачила, хто тобі повірить!  Хіба в вас є якась магія, якою скріплюють договір!

Боже, навіщо я це ляпнула! Казала мені бабуся, що мовчання – золото... Замість відповіді вухастий нагороджує мене найсолодшою посмішкою і простягає руку. Я трохи вагаюсь, бо рукопотискання виглядає невинно, нічого такого. Пальці ховаються теплих обіймах і тут відбувається незворотне. Андріл використовує заборонену зброю: зап’ясток наче обпікає вогнем, я висмикую руку і бачу на ній ланцюжок незнайомих символів, що поступово зникають. Якщо мене не підводить зір у нього на руці теж з’являється напис і герой дівочих мрій солодко шепоче мені на вухо:

-Вважай, що ми поставили печатку під договором. З тебе перстень, я пішов будити Піфона!

-Зачекай! – думки в мене плутаються, а відчуття таке, наче на мене наділи невидимі кайданки. – Що це означає?

-Браслет довіри. Страховка, щоб ти не втекла!

Повільно до мене доходить, що він має на увазі. Приблизно те саме, як надіти на ногу браслет під час домашнього арешту. То що, тепер я буду прив’язана до цього нахаби?! Щось підказує мені, що свою частину угоди він виконувати не поспішатиме, але перевіряти дію ельфійської магії не хочу, аж поки пан Сільварант зникає за дверима і змушує мене оговтатись. Мабуть, в залі вже купа невдоволених гостей, треба швидше бігти і задовольняти їх апетит та спрагу!

***

Після нічної зміни в мене болить все, і я намагаюся вкритися з головою, ховаючись від яскравого світла. Хоч хвилинку зайву поспати, але сонце тут якесь шалене. Згадки про вчорашній день підкрадаються до мене, наче злі монстри і ось тепер я схоплююсь в ліжку. Невже це був не сон? Дивлюся на свою праву руку - персня Камаль-бея немає, зате чітко проступає тонесенький ланцюжок ельфійської в’язі, який обвиває зап’яток. Саме тепер тихо риплять двері і в них з’являється Афіфе. Її маленькі ніжки в  бабушах з загнутими носками ступають майже нечутно, а в руках - таця зі сніданком. 

-Доброго ранку, моя пані, - красуня ставить наїдки і дивиться на мене темними, як стиглі вишні очима. 

-Афіфе, хіба ми не домовились? - зітхаю, - Яка я тобі пані, сплю поруч на солом’яному матрасі… 

Перевиховати її буде складніше, ніж мені здавалося, видно дівча досить довго прослужило у старого негідника і ще не звикло до свободи. Вмовляю її поснідати разом і вмощуємося просто на підлозі, як це розблять на сході. Дівчина розповідає останні новини, бо встигла поспілкуватися з хазяйкою: на щастя по нашу душу ще ніхто не приходив, але й про Камаль-бея нічого поганого не чути, отже отрута його не добила, просто проходить реабілітацію… 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍