Читати книгу - "Темні стежки , Юлій Череп"

— Він хотів втекти цієї ночі. Покинути вас, — голос її ставав серйознішим.

— Байдуже. Це все через мене і він не заслуговує на смерть.

— А хто заслуговує? Що по твоєму є показником того, що людина заслуговує на смерть?

— Коли вона свідомо вбиває інших, або становить смертельну загрозу.

— Тоб-то якщо людина хворіє смертельною хворобою, якою може заразити ще когось, то це воно?

— Не намагайтеся мене збити з пантелику, — не повелася на провокацію Марина. — Ви ж знаєте, що я мала на увазі вбивць, кривавих диктаторів і різних насильників та маніяків.

— А якщо врятувавши життя Андрію ти доведеш до самогубства Сергія?

— Він не такий, — беззаперечно відмовила Марина, але тінь сумніву старій вчительці все ж таки вдалося кинути на непохитну до того свідомість дівчини. — Все одно, не зможу нормально жити з цим тягарем, якщо знатиму, що могла врятувати життя Андрію.

— Ти впевнена, що він би заради тебе зробив те саме? — закинула останню спробу Ядвіга Карлівна з сумом в очах роздивляючись у вікно єдину доглянуту могилу на закинутому цвинтарі. 

— Я не знаю, але це нічого не змінює.

— Вже змінило, — Ядвіга Карлівна відійшла від вікна стискаючі щось в правій руці.

— Скажіть, що з цієї книги я маю знати, аби все відбулося.

Ядвіга Карлівна стояла до Марини спиною. Повернувшись вона поклала руку на стару шкіряну палітурку і замислилась.

— Ти вже й так знаєш те що тобі треба знати. До заходу сонця маєш з’явитися у ритуальній кімнаті де ви вже були.

— Єдине, що мене турбує найбільше, це гарантія що Андрія звільнять.  

— Брехня існує лише серед людей. Андрій в полоні енергоінформаційної сутності, яка розуміє лише мову різниці потенціалів, якщо говорити з точки зору фізики. Наразі, останні двісті років їй не вистачає саме енергії безумовної самопожертви на яку наважилась ти і не змогла колись… — літня жінка замовкла не договоривши і знову підійшла до вікна розглядаючи старі могили.

Марина ж тихенько пішла геть залишивши старовинну книгу на столі. Більше їй не було про що розпитувати Ядвігу Карлівну. А та остерігалася завчасно сказати зайвого.