Читати книгу - "Танець МечІв , Arachne "

— Зосередьтеся на диханні та на рухах один одного, — почав він, його голос був спокійний, але сповнений внутрішньої сили. - У цій техніці немає головного, немає окремого клинка. Ви повинні бути єдині - як листя на вітрі, як хвилі в морі.

Юнаки стали в бойові позиції, їхні клинки в руках почали випромінювати рожево-золоте світло, наче їхня енергія прокидалася щоразу, коли вони ставали поряд. Кожен із них зосередився, ловлячи ритм дихання свого товариша, вдивляючись у його рухи, щоб не втратити синхронності.

Мудрець повільно підняв руку і зробив знак, що означає початок тренування. Юнаки злегка кивнули, визнаючи його сигнал, і в ту ж мить їхні клинки злетіли вгору. Спочатку рухи були повільними та розміреними, як м'який потік води. Масамуне як символ балансу плавно повів першим рухом, який підхопили інші. Дзуйхо продовжив, його меч описував витончені дуги, слідуючи за кожним рухом Масамуне і підтримуючи ритм.

З кожним помахом мечів повітря навколо них починало світитися, і з їхніх рухів почали вириватися пелюстки сакури. Вони кружляли, повільно падаючи і потім піднімаючись у повітря знову, наче охоплені магією. Пелюстки йшли за їхніми клинками, утворюючи сліпучий ореол, немов поле зі світла та сили.

Мурасамэ, як втілення сили та прагнення, вніс до їхнього руху енергію. Його удари були різкими, але контрольованими, і кожен його випад додавав стрімкості до загальної картини. Пелюстки, торкаючись його клинка, перетворювалися на яскраво-червоні спалахи, як вогонь, що зривається з леза. Мурасаме відчував, як міць його меч стає частиною загального ритму, і, незважаючи на свою дику енергію, він знаходив баланс у синхронності з іншими.

Коли Інугамі Куроші додав до їхнього танцю свою частину, його клинок, як тінь, ковзав між рештою, ніби підтримуючи рух із глибини. Його удари були тихими й швидкими, але кожен помах залишав за собою тонкий темний слід, наче вплітаючи в Танець тіні ночі. Пелюстки сакури, проходячи через його меч, на мить набували димчастого відтінку, як скороминущі привиди, і це надавало загальної картини містичну глибину.

Фудзісане, з його сильною і стійкою технікою, вніс у їхній танець непорушність. Його рухи були повільними, але потужними, кожен його рух посилював їхній загальний ритм, ніби він був стрижнем, на якому трималася вся композиція. Його клинок, проходячи крізь вихор пелюсток, залишав за собою золотисте світло, надаючи всьому Танцю Меч стабільність і силу. Пелюстки, як сяючі зірки, кружляли навколо нього, висвітлюючи його меч і оточуючи його ніби захисним полем.

Разом вони рухалися як єдиний організм, кожен помах їх мечів був точним і злагодженим. Танець Мечів нагадував живу істоту, що складається зі світла та темряви, вогню та гармонії. З кожним кроком вони відчували, як їхні тіла стають легкими, начебто самі пелюстки сакури несли їх уперед, допомагаючи знайти баланс у кожному русі.

Мудрець, спостерігаючи за цією гармонією, зробив кілька кроків уперед, його голос був сповнений задоволення.

- Ви починаєте розуміти справжнє значення Танцю, - сказав він, його голос звучав як старовинний шепіт. — Не забувайте, що ця техніка — це не просто мистецтво бою. Це зв'язок, який ви маєте підтримувати. Слухайте одне одного, рухайтеся як одне ціле, як течії, що не порушують гармонію.

Юнаки, відчуваючи слова Мудреца, знову зібралися в коло, і їхні клинки знову піднялися вгору. Вони почали повторювати рухи, цього разу збільшуючи темп, їхні кроки стали швидшими і легшими, а удари чіткішими і стрімкішими. Танець ставав лютішим, енергія зростала, і вихор пелюсток навколо них ставав сильнішим, створюючи щось на зразок стіни зі світла.

З кожним їх рухом пелюстки сакури ставали яскравішими, їх рожево-золотистий колір перетікав у леза клинків, і це нагадувало бурхливу бурю, що охороняє кожного з них. Вони відчували, як сила посилюється з кожним помахом, і кожен із них ставав не просто воїном, а частиною цієї бурхливої ​​стихії.

Якоїсь миті вихор став настільки потужним, що його світло поширилося по всьому майданчику, охоплюючи не тільки їх, а й Мудреца, який спостерігав за ними. Їх кл клинки, як частина цього світла, сяяли яскравіше, стаючи продовженням їхніх власних душ.

Коли вони завершили тренування, вихор пелюсток почав осідати, м'яко розчиняючись у повітрі, і світло повільно згасло. Юнаки, трохи задихаючись, але відчуваючи небувалу енергію, опустили свої мечі. Вони стояли поруч, і кожен з них усвідомлював, що вони стали ще ближче один до одного, наче їхні душі переплелися ще дужче.

Мудрець підійшов ближче і глянув на них з гордістю.

— Ви опанували початок Танцю Мечів, але це лише перший крок. Справжня сила цієї техніки відкриється вам лише тоді, коли ви зможете відчувати один одного навіть без слів та поглядів. Пам'ятайте, що ваша сила – в єдності, – його голос звучав із м'яким, але вагомим авторитетом.

Юнаки кивнули, і в їхніх очах читалися подяка та рішучість. Вони розуміли, що Танець Мечів — не просто техніка бою, а спосіб стати по-справжньому єдиним цілим, і кожен був готовий йти далі, щоб розкрити її справжній потенціал.

Коли світло на тренувальному майданчику пом'якшало, Мудрець зробив крок назад, ще раз обвів поглядом юнаків і з теплою, доброю посмішкою промовив:

— Вивчіть цей перший крок на сьогодні. Завтра я вам покажу другий крок.

З цими словами він розвернувся і спокійно попрямував геть, його постать ставала все більш далекою, поки він не розчинився в сутінковому світлі, як примара стародавнього знання, залишивши їм свою мудрість і силу. Юнаки одночасно низько вклонилися йому на знак поваги та подяки, і, залишаючись у цьому поклоні, проводжали його поглядом, начебто ще довго відчуваючи його присутність поряд.

Коли Мудрець зник з їхнього поля зору, вони випросталися, глянули один на одного і усвідомили, що попереду їх чекає непросте завдання: опанувати перший крок цієї дивовижної техніки, яка пов'язувала їхні душі та силу в одне ціле. У цьому колі кожен із них відчував присутність усіх інших, ніби не був один, але був серед друзів, що готові підтримати його будь-якої миті.