Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Ваше замовлення готове, любі Джен, - оголосило дзеркало.

Джен вставила шийку пробірки в кран, що стирчить зі стіни, і туди посипалися пастельних квітів капсули та таблетки. Усю процедуру повторили ще тричі.

– Залпом! - пискнула Джен, і троє дівчат перекинули в себе вміст пробірок. Єва взяла одну капсулу зі своєї пробірки та спробувала її. Капсула танула в роті, солодкий ванільний смак огортав язик. Вона прямо чула, як Ровендер критикує її за це, але його тут немає. У нього знайшлися справи цікавіші. Дівчинка вивалила весь вміст пробірки до рота. На смак – шоколадний фадж із кремово-ванільною глазур'ю та неаполітанське морозиво.

– Мій день народження, – сказала Єва. – Ти згадала.

- Ні, - відповіла Джен і захихотіла, - це не день народження, а…

– День прибуття! - Заголосили всі троє. – Вітаємо!

- О, дякую, - посміхнулася Єва. Вона заховала глибше свої змішані почуття та закінчила трапезу.

- Клон забирай! А ви бачили, як пофарбувалась Пейдж Трандл? - Запитала Джен.

- Не-а, я пропустила, - відповіла третя Джен.

- Зараз, наносек. Це треба бачити. Я переправлю сюди – разом побачимо. – Джен вийшла з меню на столі та спроектувала голограму якоїсь дівчини приблизно їхнього віку. – Я потай клацнула, коли вона заходила до «Галереї».

- Блискучий чорний з білими вихорами? Замкнуло! - Висловилася друга Джен. – Її зачіска нагадує бракованого клону якогось звіра.

- Завантаж її в Ідентісбор, - запропонувала третя Джен.

– О так! Так! Так! – Друга застрибала на своєму місці.

Єва дивилася, як голограма обертається над столом. «Навіщо їм Ідентизбір? Вони що, насправді, до різних видів належать?»

- Homo sapiens neo, - відзвітував стіл. – Відомий також як нова людина, зароджена…

– Ні. Неправильно, – заперечила Джен поблажливим тоном. - Спробуй ще раз.

- Можливо, Callithrix jacchus, або ігрунка звичайна. Вид мавп Нового Світу, що спочатку походить з Південної Америки, – припустив стіл.

Дівчата розреготалися.

- Мавпо!

– Ударно!

- Це ж померти від сміху, так, Єва?

- Ага, ну так. - Єва зобразила смішок. - Кумедно.

Джен-Тріо переглянулись і захихотіли.

- Я абсолютно дегідро, мені потрібен сил-А-морс, - пропихнула Джен. - Комусь ще?

Поки одна з її подруг замовляла напої, Джен відвела Єву до далекої темної частини ресторану, оформленої у вигляді замкового двору; там було повно усіляких ігор. Одні роззяви юрмилися навколо саморухливих шахових постатей на повний людський зріст; інші грали у шаради з голографічним драконом. Невелика зграйка дітей ганялася з сачками за феєю, що пурхала.

- О, тут просто ульотно, - сказала Джен, ведучи Єву за руку в найдальший кінець двору, де височів королівський трон. Ступивши на подіум, Єва зрозуміла, що трон - це старовинне крісло, яке раніше ставили у вітальні, тільки з боків у нього вгору і вниз бігали різнокольорові вогники. До узголів'я кріпився пом'ятий шолом, а під підлокітниками витонченими старовинними літерами було вирізано напис: «Машина прорікань». Велика рекламна розтяжка позаду крісла говорила: «Погляньте на ваше минуле, сьогодення та майбутнє».

- Це такий старомодний провісник, - пояснила Джен. - Ти сідаєш на трон, надягаєш шолом, і на екрані показують твоє майбутнє. Дико популярна штука була тисячі років тому.

Єва оглянула пов'язані в пучки дроти, що зміями виповзали з шолома, і потерті підлокітники.

– Давай. Спробуй, - підбадьорювала Джен. – Тобі сподобається.

Єва згадала пророцтва Арії – всі ці заплутані вірші та тяжке, тривожне відчуття від них.

- Щось я не впевнена, - відповіла дівчинка, колупаючи свіжозабарвлені нігті.

- Ти що, боїшся цього чванля? - дивувалася Джен. - Чи турбуєшся про майбутнє, яке вона тобі пророкує? Про твоє майбутнє з… Хейлі? - захихотіла вона.

- Ну гаразд, це ж просто машина, так? - Єва прикинулася, що зовсім не хвилюється, і сіла в крісло.

Вона підібрала свій новопридбаний робохвіст і розташувалася на потертому сидінні.

Джен натягла шолом на свіжу зачіску своєї підопічної і завела автомат. Включилася голопередача, і не дуже чіткий електронний голос залунав у вбудованих динаміках:

– Ласкаво просимо до «Машини прорікань» і в твоє життя, Єва Дев'ять. Перш ніж ми зазирнемо у твоє майбутнє, дозволь окинути поглядом твоє минуле.

Перед Євою на голографічному екрані замиготіли картини її життя в Притулку – нагадувало те саме, що відбувалося в медлабораторії: сцена з Матр, яка замішує капсулу, змінилася картинкою маленької Єви, яка збирала кубики, а потім знову з'явилася старша Єва в спальні з приглушеним світлом. Матр.

– Тепер давайте подивимося на сьогодні. Нині, – сказала машина.

Картинки з минулого випарувалися, і Єва побачила, як вона ходить торговим центром і обідає з Джен-Тріо. Наприкінці їй показали її саму, що сидить у «Машині прорікань» із шоломом на голові.

- Настав час, - оголосила машина, - зазирнути в майбутнє, Єва Дев'ять.

Перед дівчинкою розгорнулася сцена, в якій Єва крокувала пліч-о-пліч з Кадмом. Разом вони вели через поле високої трави величезний натовп людей і, нарешті, підійшли до широкого озера. Воно нагадало Єви озеро Конкорс, над яким височіли вежі Лакуса, ось тільки самого Лакуса ніде не було видно.

- Що сталося з Лакус? Де Хостія? - Запитала Єва вголос. "Машина прорікань" не відповіла.

Кадм і Єва повели людей уздовж берега на північний захід, де розташовувалося місто Солас, але на місці Соласа тепер красувалося величне і прекрасне людське місто, точна копія Нової Аттики під прозорим куполом. Єва оглядала околиці у пошуках хоч якогось знайомого орієнтира. З глибин озера стирчав шпиль палацу королеви Охо, вкритий пучками водоростей. Єва спітнілими долонями вчепилася в підлокітники, жах проник у її нутро.

Закінчилося все наступною картиною: Кадм стояв на балконі високої будівлі, посміхаючись і вітаючи людей, що стікалися до міста. Він подивився вниз, на Єву, і сказав: