Читати книгу - "Слідчій, що з порядних , Oleg Poroshok"

Розділ 22 : Полювання

Минуло кілька днів після того, як Влад зник зі столиці. Михайло зробив усе, щоб його ніхто не знайшов. Влад отримав нове ім’я, нове життя й навіть шанс працювати на фермі разом із колишнім другом, якому Михайло теж колись допоміг. Але зникнення виконавця не залишилося непоміченим.

 

Ті, хто замовляв усунення Дениса, були не просто випадковими злочинцями. Це була ціла сітка, що проникла в бізнес, політику й навіть деякі силові структури. І тепер вони були розлючені. Хтось зрадив. Хтось зламав систему. А хтось… помішав.

 

— Знайдіть мені цього Михайла, — сказав грубим голосом чоловік у сірому костюмі, що сидів у шкіряному кріслі десь у затіненому кабінеті. — І якщо треба — зробіть із ним те саме, що мали зробити з Денисом.

 

Тим часом Денис збирав докази. Він уже мав записи розмов, банківські перекази, підставні фірми. Але йому не вистачало головного — свідка, який усе підтвердить. І тут знову з’явився Михайло.

 

— У мене є контакт, — сказав він. — Людина, яка раніше працювала на них. Тепер вона боїться, але, можливо, зможе заговорити.

 

— Хто це?

 

— Її звуть Лариса. Колись вона була особистим бухгалтером одного з головних гравців. Потім її підставили, списали все на неї, а вона дивом утекла.

 

— Де вона?

 

— У жіночому монастирі на заході країни. Після всього вона втекла туди, щоб врятувати душу. Але, думаю, вона ще не сказала всього.

Михайло вирушив туди сам. Місце було віддалене, тихе, між горами й лісами. Він не сказав Денису, де саме — на всяк випадок. Приїхав під вечір. Його зустріла сестра Софія, молода черниця з глибоким поглядом.

 

— Ви шукаєте Ларису? Вона вже чекала.

 

Лариса вийшла з тіні. Колись упевнена у собі жінка, тепер вона була тихою, скромною, але в її очах ще жевріло полум’я. Вона знала: мовчання — це зручний спосіб жити. Але коли зло починає вбивати — мовчання стає зрадою.

 

— Я свідчитиму, — сказала вона. — У мене є копії документів. Вони заховані тут.

 

У ту ж ніч Михайло зібрав усе й поїхав назад. Але не доїхав.

 

На другій трасі його чекали. Двоє на джипі, фари сліпили, дорога перегороджена. Михайло встиг зреагувати, але машина все одно з’їхала в кювет.

 

Він вилазив із салону, коли почув голос:

 

— Ну нарешті. Думав, що зможеш грати в Бога?

 

Двоє в масках повільно наближалися.

 

— Усе, що ти зробив, було марно. Свідки зникають. І герої — теж.

 

Михайло зібрав останні сили. Він глянув на них із такою впевненістю, що один зупинився.

 

— Ви не встигнете. Бог уже знає ваші імена. І скоро про них дізнаються всі.

 

Раптом у кущах засвітилися ліхтарі. Пролунав голос:

 

— Поліція! Не рухатись!

Михайло не був наївним. Він повідомив про поїздку лише одній людині — Владові. І той, відчувши щось недобре, наважився викликати людей, яким довіряв. Це і врятувало Михайлу життя.

 

Двоє нападників були затримані. В машині знайшли зброю, підроблені документи та телефони з компроматом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍