Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

5

Від вступу минуло два дні. Окрім знайомства з лаборантом, Містером Балемою, нічого надзвичайного в Академії не сталося. Аліса потроху почала звикати до навчальної рутини. Заняття з водою їй подобалися не так за процес, як за видимі результати. Хоча тренування з кожним разом здавалися Алісі все важчими, загалом ситуація складалася не так і погано.

Сьогодні розклад виявився найбільш навантаженим за останній час. Втім, це не завадило Алісі та Марії прокинутися о шостій ранку, щоб встигнути прийняти душ. Знайти потрібні двері на поверсі гуртожитку було легко — вони відкриті, а зсередини виглядав кінець черги.

— Доброго раночку, — бадьоро привіталася з усіма Марія, але вони не відповіли.

Гримаси на обличчях студенток насупилися, але Аліса думала, що вони просто сонні.

Усередині ванна кімната мала всього чотири душові кабінки, відділені кам’яними стінами. На щастя, вони були гарно оснащені, і навіть закривалися не ширмою, а дверима. Металевий тазик у вагоні й близько не стояв. Та що там тазик — цим кабінкам навіть слонова бочка програвала!

Раптом одна з дівчат у черзі гучно затарабанила кулаком в другі двері.

— Скільки можна? Ви не одні в цій Академії. Тут люди, може, теж помитися хочуть, а ви засіли!

— Не тобі вказувати, скільки часу мені митися, — пролунав зсередини понурий голос Маргарет, який Аліса вже легко могла впізнати.

Ще одне невиспане.

— Серйозно, можна швидше? У мене заняття за пів години, — додала інша дівчина, мабуть, з гвардії.

— Мене не турбує. Я митимусь стільки часу, скільки захочу, і тільки спробуйте це заперечити.

— Може, вогник тебе поквапить? — промовила та, котра стукала в її кабінку.

Погрози доньку герцога лише розважали.

— А ти спробуй, — сміялася вона. — Подивимося, які матимеш наслідки.

— Годі вже, дістала, — втрутилася третя дівчина й, піднявши руку, затиснула її в кулак.

Вода в душові завмерла. Маргарет чекала мовчки. За кілька хвилин дверцята відчинилися, і вона, з мокрою головою, вийшла назовні, підтримуючи рукою рушник.

— Дякую, що дали помитися, — промовила вона холодним тоном, оглядаючи чергу.

Її погляд зупинився на дівчині, котра щойно опустила підняту руку. Аліса думала, що вода зараз поллється, але Маргарет закрила кран. На обличчі заклиначки розуму засяяла посмішка. Аліса здогадувалася, до чого все йде, і їй це не подобалося.

— Отже, водяна. Зроби так, щоб вода всередині труб натиснула так сильно, щоб душ у тій кабінці розлетівся на шмаття, — наказала донька герцога і повернула голову: — Після цього спрямуй потік води на свою вогняну подругу. Вона при цьому нехай не рухається. Нехай відчуває воду на своїй шкірі, неначе це розплавлене залізо. Коли все закінчиться, ви обоє про це нікому нічого не скажете. — Посмішка на її обличчі поширшала: — Зрозуміли?

— Ти паскуда! — лайнулася заклиначка вогню.

У наступну мить Маргарет клацнула пальцями, і її заклинання спрацювало.

— Довбаний примус! — вигукнув хтось із черги. — Тут є ключники? Розчаклуйте їх.

Але було вже запізно. Маргарет із задоволеною посмішкою покидала кімнату, яку вже почало заливати водою зі зламаної труби. Безлад, гамір, паніка. Заклиначка вогню кричала від болю, який їй приносили прості краплі води. Вона дерла шкіру нігтями, наносячи справжні ушкодження, поки її не зупинили інші студентки. Частина дівчат розбіглися, хтось побіг по консьєржа. Аліса ж хутко прорвалася крізь натовп до кабінки та зупинила потік.

— Знаєш, що найсумніше? — запитала Марія, коли вони, мокрі, але й не помиті, поверталися до своєї кімнати з ванної, яку закрили на час ремонту. — Що їй за це нічого не буде.

 

***

Коротка стрілка годинника ще не дійшла до одинадцятої, а в дівчат уже пройшло два заняття. Зараз, відволікшись від власних проблем, вони йшли внутрішнім двором у пошуках Джейн. Разом вони мали вирушити на своє перше заняття з історії. Цей предмет належав до виборчих дисциплін, на які може записатися будь-хто з різних кафедр та курсів. Щоб мати хоч якісь спільні заняття, вони всі обрали історію.

Сьогодні у внутрішньому дворі, крім гвардійців, тренувалися маги вітру. Як помітила Аліса, їхня молода викладачка Віола відзначалася доволі великою активністю у навчанні. Вона завжди вигадувала щось неординарне для своїх учнів. Наприклад, прямо зараз пояснювала їм не дуже складний і водночас корисний прийом на відштовхування повітрям різних предметів. Аліса захопилася, коли Міс Недер одним поштовхом руки жбурнула важкий камінь на майже шістнадцять метрів від себе.

— Алісо, ти йдеш чи ні? — запитала Марія, вийшовши перед її обличчям.

Мабуть, вона стовбичила та витріщалася на повітряних надто підозріло. Але їй було так цікаво, що й погляду не могла відвести.

— Так, зараз. Почекай хвилинку.

Марія підійшла ближче, дивлячись то на заклиначів повітря, то на Алісу.

— Боже, та нащо воно тобі?

— Не знаю, може, колись знадобиться.

Наступний учень відкинув камінь лише на п’ять метрів, але теж непогано. Аліса вагалася сказати, наскільки могла б це зробити сама.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍