Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

— Хочу змінити зграю, — відповів він, дивлячись тільки на мене дивним поглядом. Сірі очі гіпнозували, змушуючи болісно кровоточити рани на серці. Краще б і далі продовжував дивитися на груди Руслани, ніж раптом про мене згадав.

— А що, це так легко зробити? — уїдливо вставила вовчиця, напевно, щоб він знову подивився на неї. Але сірі очі свердлили дірку в мені й це чомусь не подобалося.

— Ні, для цього потрібно кинути виклик альфі, — спокійно відповів він.

— І перемогти? — солодкувато запитала сестриця, явно над ним знущалася.

— Ні, достатньо позбутися сили прямого наказу. Якщо він не може тобою командувати, значить, він не твій альфа, — усе-таки повернувся до неї хлопець.

— І що тепер? Ти до нього в зграю підеш? — поцікавилася сестриця, склавши ніжку на ніжку.

— Сумнівне щастя, — хмикнув Кай, і я вкотре здивувалася його поведінці. Це що з ним таке сталося? Мало того, що він мене від вовків відбив, так ще ось «це».

— Поки що я просто в гості до друга приїхав і все, — усміхнувся Говерла, дивлячись на Кая, той незадоволено відвернувся і зустрівся поглядом зі мною.

Довелося швидко до плити повернутися. Вимила тарілки й почала розкладати на всіх картоплю з м'ясом. Перша порція дісталася Каю, чим я заслужила глузливий погляд сестри та незадоволений Юра. Те, що альфа-козлу дісталася їжа першим, має просте пояснення, я пам'ятаю ранок після нашої  першої зустрічі. Пам'ятаю всі його знущання і слова, якими він мене обзивав. Скривилася, подумавши про це, подала тарілку Юрі та сестрі одразу. Після чого поставила грітися чайник і набрала собі поїсти. Спеціально брала набагато менше, ніж в інших, щоб він не причепився із запитанням, скільки я їм. Місця за столом залишилося небагато, тож довелося сісти біля Кая. Але навіть у такому разі я відсунулася якомога далі від нього і столу, забравши тарілку з їжею собі на коліна. Усі мовчки спостерігали за моїми спробами відсторонитися, одна Руслана ледь втримувала сміх.

— Поміняйся зі мною місцем, — штовхнув у бік друга Юра.

— Ще чого! — усміхнувся альфа-козел і присунувся до мене ближче, також узявши тарілку собі на коліна.

Тут до мене дійшло, що, найімовірніше, він робить усе це на зло Юрі. До того ж знає, що Руслана також вільна вовчиця, може, він хоче її до них заманити? З пересторогою покосилася на сестру, та кидала на Говерлу неоднозначні погляди й повільно їла. Мені ж знову шматок у горло не ліз, хоча поки готувала, відчувала сильний голод, так що аж живіт крутило. Подивилася на їжу в тарілці, паралельно спостерігаючи, як інші із задоволенням їдять. Навіть Кай і той навертав, не голосуючи та не лаючись.

Живіт противно скрутило, тільки тепер з іншого приводу. Коли йому набридне гратися зі мною? Згадала, як він лизнув вухо і по тілу пройшлися мурашки такі сильні, що я здригнулася. Він одразу ж відірвався від їжі та в усі очі втупився на мене. Складно сказати, що за вираз був у нього на обличчі, але наступної миті він доклав на мою тарілку частину своєї порції.

— Їж, — наказав він і посміхнувся. Я подавилася повітрям і втупилася на нього з неприхованим гнівом. Це він так нагадує, що я, за його словами, однією порцією не обмежуюся? Утім ні, він говорив тоді набагато грубіше. Зараз же цілком вистачило одного його «Їж!» замість багатьох образ у його виконанні.

Моя тарілка з дзвоном приземлилася на стіл, а я мовчки розвернулася і пішла з кухні. Можливо, я б пішла одразу на вулицю, щоб провітритися, бо запах альфа-козла зводив з розуму, але на мені один халат. Тому пішла швидким кроком до своєї кімнати, з гуркотом зачинивши за собою двері.

У кімнаті панував бардак, на підлозі валялися одяг і підручники, але мені було начхати. Відкрила шафу, скинула з себе халат і почала нишпорити по полицях у пошуках нормальної білизни та одягу. До нестями хотілося втекти кудись, так я робила, коли тато напивався. Двері відчинилися, увійшов альфа-козел із дуже незадоволеним виразом обличчя. У цей момент я якраз намагалася розстебнути ліфчик, дарований Марго, від якого залишилися болючі смуги на грудях і спині, так сильно він був малий.

— Вийди! — рявкнула, з жахом помічаючи, що він там не один.

Альфа повернувся до дверей і одразу зачинив їх перед носом парочки, та ще й сам до них притулився так, щоб точно ніхто не ввійшов.

— І що це було? — запитав він, перебуваючи в дуже поганому настрої.

— Це я тебе запитати хочу: це що, дідько, було? — кинулася до нього, не стримавшись, мене просто колотило, такі сильні емоції я відчувала.

— Що? — знущально посміхнувся він, за що мало не отримав від мене по обличчю. Вчасно стрималася, пам'ятаючи про те, що, якщо вдарю, йому не складно буде вдарити у відповідь, козлу такому.

— Навіщо? — випалила я, не маючи снаги описати всю повноту вчиненого ним із моїми нервами.

— Що «навіщо»? — знову почав він, і я мимоволі заричала, на що він зволив порозумітися:

— Ти висловлюйся по нормальному, тоді й відповіді будуть відповідні.

— Навіщо ти поклав мені частину своєї порції, хоча добре бачив, що я не хотіла їсти? Це що, таке знущання? Пам'ятається з приводу того, скільки я їм, ти вже над мною знущався! — зло прошипіла я на нього, не відриваючись дивлячись на його нахабну посмішку.