Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти не їла два дні та вже схожа на упиря! Що я, по-твоєму, зробив цього разу поганого? — закричав він на мене зло.
— Хочеш сказати, ти про моє самопочуття засмучувався? Та в житті цьому не повірю! Зізнавайся, хто тобі підказав такий новий спосіб познущатися наді мною?
У цей момент згадалася та невинна фраза Говерли про те, що Кай зрозумів його неправильно.
— Юра? Це ти йому підказав, так? Тобі що в школі мало було знущань з мене? — закричала я крізь двері й навіть довбанула їх ногою.
На очах виступили злі сльози, адже він так само робив. Швидкоплинний погляд, усмішка, дотик. Жодних озвучених слів, чи обіцянок, Говерла лише заманював мене у свої тенета, так нічого й не обіцяючи.
— Я нічого не робив! Я не... — почула за дверима схвильований голос Юри та стукіт у двері, після якого ті встояли лише завдяки альфі, що підпирав їх.
— Навіщо, навіщо ти дозволив йому сюди приїхати?! — втупилася на альфу, такого ж злого, як я, ось тільки по моєму обличчю текли сльози. — Адже ти знав... і він знає...
Сказати про те, що Юрко вкотре розбив мені серце, і я закохана в нього, я так і не змогла, шумно зітхнула і притиснула руку до серця, яке нило.
— О, та тут концерт надовго. Ходімо, поїмо, чи що? — почула за дверима байдужий голос сестри, спрямований явно не нам, і застигла.
Концерт — так називав альфа-козел мої сльози, так їх називають і інші. Я всього лише маленька плакса в їхніх очах, у його очах.
— Навіщо ти робиш це зі мною? Що з тобою не так?! Ти ж сказав, що... — напевно, це виглядало жалюгідно, я хотіла сказати, що він відмовився від мене. Але ж цих слів я так і не почула від нього в тому кабінеті.
— Це ти, навіщо так чиниш зі мною?! Погано ставлюся — бісишся, добре ставлюся — те ж саме! Зроблю для тебе щось корисне, так замість "дякую", ти тарілкою в мене кидаєшся! Це з тобою щось не так?! — він навіть від дверей відійшов, схопив мене за зап'ястя, щоб не відступала з переляку.
Злякатися ж було чого, бо його очі горіли вогниками, вени роздувалися на шиї, показуючи, що він ось-ось перетвориться. Його плечі збільшувалися, роздувалися, а тіло вкривалося дрібними ниточками-волосками.
— Хочеш сказати те, що ти мені вухо лизнув і ... притискався — це, по-твоєму, добре?! Ти мене цим чортовим вовкам відвіз! Налякав тим, що мене, як приз, їм віддадуть. Хоча з самого початку тобі варто було лише збрехати, що я твоя, і вони б відстали! От зізнайся, ти ж спеціально це зробив? Знав, що варто тобі сказати, і вони відстануть? А все навіщо, щоб дізнатися, з ким я в місті цілувалася, так?!
— ТАК, ДАР! МАТИ ТВОЮ, ТАК!!! — закричав він, наступної миті смикнувши мене на себе з такою силою, що я, не очікуючи цього, впала на підлогу, прямо перед вовком, який повністю перетворився. Він перетворювався і раніше, але не так швидко, та й не прямо перед очима. Наче заповнив своєю постаттю всю кімнату, так що я навіть забула як дихати. Від страху потемніло в очах, але крики помогли отямитись.
— Відійди від неї!!! — закричав Юра, хоч просто слова тут були явно недоречні.
Величезний дикий звір світив червоними очима і гарчав, при цьому притиснувши мене передніми лапами до підлоги, щоб не втекла. Йому наче було байдуже на все на світі, окрім мене, переляканої до смерті. Про те я одразу помітила різницю в силі, з якою він придавив мене до підлоги. Порівнюючи з вовком з тої різдвяної ночі, Кай був більш делікатним і старався мені не зашкодити.
— Нічого собі! Величезний-то який! — пискнула Руслана за спиною в Юри, і, чомусь подивившись на мене, запитала:
— А я теж така велика, коли перетворююся?
Її запитання мене якось мало хвилювали, мене більше непокоїло те, як мене утримувала лапа, мало не встромляючи в мене великі пазурі, доки я смикалась. Якщо врахувати, що одна лапа лежала в мене на грудях, а інша на нозі, рухатися було дуже страшно.
— Ти що робиш?! — закричала Руслана на Юру, коли той теж почав перетворюватися. — Ви тут двоє не поміститеся! Це взагалі знімна квартира, а грошей на капітальний ремонт будинку в нас немає!
Сестра правильно каже, вовк дуже нервує, особливо через присутність Юри, він бачить у ньому суперника. Той щось кричить, про те, щоб той отямився, та всі його слова наче пролітають мимо його вух.
— Ідіть, швидко, ідіть! — сказала я їм і нерішуче вирішила перевірити свою здогадку. Рука пройшлася по лапі проти шерсті. Червоні очі відразу подивилися на мене, і я зрозуміла, що це очі не Кая, це очі звіра. Він себе не контролює зараз, від чого пробрав холодний піт. Повільно погладила вовка по шерстці й той начебто злегка розслабився.
— Ти при своєму розумі?! — запитав перелякано Юра. — Він і прибити зараз може!
— Ми пов'язані з ним. Звірові подобається мій запах, тож може хіба що покалічити, якщо знову приревнує, — філософськи підмітила я, хоча насправді такої думки не поділяла.
— Чув? Приревнує! Тож пішли звідси, поки він не заспокоїться! — сестра виявилася розумнішою, або їй було просто начхати, що зі мною, бо вона смикнула хлопця за собою і зачинила двері.
Вовк втупився на двері незмигним поглядом, тож мені довелося повільно погладжувати його по масивній лапі, щоб заспокоївся. Якийсь час він усе ще дивився на двері, найімовірніше, поки Руслана не вдяглася, і вони з Юрою не пішли, про щось лаючись у коридорі. Тоді звір прибрав з мого тіла лапи й просто ліг на підлогу, причому так «зручно», що мені довелося на бік лягти та закинути на нього ногу, щоб хоч якось примоститися. Я могла попробувати утекти, але це тільки все ускладнило, тож я вирішила його усипити. Повільно водячи рукою по гладкій шерсті, уткнулася обличчям у теплу пухнасту шию. Насолоджуватись його запахом й не відчувати стиду і докорів сумління - такий кайф! Так що я усипила не тільки його, а й себе.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовче прокляття, Марія Власова», після закриття браузера.