Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 18 -

 — Двадцять років тому —

Бліде, схудле обличчя Арміси нічого спільного не мало з булою красою королеви, яка затьмарювала навіть саме сонце. Хвороба з’їдала не лише красу королеви, а її життя і навіть магію. Вона не могла самостійно навіть з ліжка підвестися, а її худорлявість не могла не лякати. Ні Арміса, ні її чоловік, ні цілителі, ніхто не мав марних надій щодо одужання королеви. Жодні ліки, жодна магія не здатна була вилікувати те, що сиділо в Армісі, повільно її поїдаючи з середини.

«Дитя зачате магією, вимагатиме плати!» — королева не нарікала на попередження цілительки, яка застерігала її. Арміса чудово знала, на що йде.

— Моя королева, ви хотіли мене бачити, — масивний чоловік відав пошану королеві, ставши на одне коліно.

— Капрал Ереван Уайт, підведися, — голос королеви був захриплим, але навіть так в ньому відчувалася велич та могутність.

Ереван мав зріст не менше двох метрів, його чорне злегка звивисте волосся було зібране в низький хвіст, а очі кольору янтарю, були сповнені поваги та вірності.

 Капрал Уайт був першим чаклуном, якого королева відібрала, назначив своєю людиною, після своєї коронації. Ні для кого не було секретом, що союз короля й королеви був фіктивним, і хоча керуюча влада мала завжди залишатися в чоловіка, саме походження короля Едейна зіграло вирішальну  роль в його правительстві.

Арміса була законною спадкоємицею трону, і саме її сила дозволяла її чоловіку сидіти на троні разом з нею, так само й носити священну корону. Сімейство Астрід притримувалося старих звичаїв, лише головна гілка могла посідати трон й успадковувати сімейну магію повною мірою. Жодна бічна гілка не вважалася гідною для правління, навіть їхня кров вважалася брудною та не гідною магії, яка їм діставалась крихтами.

Коли до кімнати увійшов Морвес Даерон з маленькою дівчинкою на руках, яка мирно сопіла, обличчя капрала Уайта напружилося.

— Моя королево…

— Ереван, я не знаю скільки часу мені залишилося. Тому ти маєш виконати мій наказ до того, як я помру.

— Що ви таке кажете! Я навіть не припускаю такої страшної думки!

— Ереван, я не надто багато маю сил для розмов. Вислухай мене уважно.

Капрал гільдії Анзу тільки покірно киває головою, намагаючись не дивитися на Морвеса, який тримає на руках маленьку принцесу. Ніжність в  його очах викликає багато запитань, та Уайт утримується від своєї цікавості, концентруючись на словах королеви.

— Тіло моєї доньки зовсім юне й слабке, — сумна посмішка лягла на губи Арміси. — Вона не здатна втримати силу, яка в ній росте з кожним новим днем. Задля її безпеки, було прийнято рішення про пригнічення сили.

— Якщо ви це зробите, її джерело енергії буде заблокованим. Вона не зможе повноцінно користуватися магією.

— Я знаю, але саме так вона зможе вижити. Коли настане час, ти знімеш печатку й допоможеш впоратися із силою, яка на неї нахлине. Ереван це вимушене заклинання обмежування. Якби я мала інший варіант, чи не скористалася я б ним?!

— Я виконаю ваш наказ.

— І ще, Ереван, ти мусиш забрати мою доньку із столиці, і заховати як надалі від короля. Морвес надасть тобі інформацію про сім’ю, яка потурбується про мою Сільсію. Ейден не має знати де вона, ким виховується, і яке взагалі в неї життя. Коли їй виповниться двадцять один, ти повернеш її в столицю й допоможеш посісти законне місце.

— Моя королева, але як же я зможу брехати королю?

— Ереван, ти присягав мені на вірність, не короні, не королю, а саме мені. Саме твої слова й захистять тебе від магії короля.

— Я виконаю ваш наказ, — Уайт хилить голову в поклоні.

— Карета чекає тебе біля задніх воріт палацу. Там все підготовлено до вашої поїздки. — Морвес впевнено крокує до Еревана, обережно передаючи йому сплячу крихітну дівчинку. — Твій шлях до містечка Косоваль, решта інформації ти знайдеш в кареті. Ніде не робіть зупинок, і притримуйтесь чітких вказівок.

— Буде зроблено.

Уайт бере дівчинку на руки, Арміса відвертає голову, коли капрал покидає кімнату. Даерон підходить до ліжка, на краю якого сидить засмучена горем королева.

— Про неї потурбуються, — Морвес стає на коліна перед королевою, обережно беручи її руки в свої. — Вона не знатиме голоду, бідності. Її виростять як власну доньку. Я підібрав їй чудових батьків.

Даерон підносить руки королеви до своїх губ, ніжно їх цілуючи. Його серце стискається від безпораддя, та окрім підтримки, він більше нічого не міг дати Армісі.

— Дякую Морвес, — Арміса вириває одну руку, прикладаючи її до щоки чоловіка. — Ти моя відрада, втіха.

— Арміса… — Даерон практично шепоче ім’я королеви, вкладаючи її в ліжко, турботливо вкриваючи ковдрою. — Я шкодую, що в нас так мало часу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍