Читати книгу - "У що повіриш ти?, Сафі Байс"

Усі вже випили чай і з’їли все, що хотіли. Або ж втопили у чашці, як моя Мертва дівчинка. Артем теж звернув на це увагу й підняв срібний дзвіночок. Знову пролунав короткий мелодичний «дзілінь». Чомусь хотілося, щоб він продовжував дзвеніти, наповнюючи цей величезний і трохи моторошний дім своїм чистим звуком. Але Артем швидко опускає дзвіночок на стіл. За кілька секунд з’являється Петер. Доки він прибирає зі столу й питає Артема, чи не треба чогось іще, я дивлюся, як на гладенькій і дуже світлій шкірі голови дворецького відблискує трьома цятками світло від лампи. Вона ввімкнута, бо ранок видався похмурим, та й вікна їдальні виходять на захід, тож без електричного світла тут би панувала напівтемрява. 

Ем Ді на мить усміхається мені і вказує самими очима на праву руку Петера. Я простежую за її поглядом і помічаю, що на його вказівному пальці красується величезний старовинний, перстень з великим фіолетовим каменем, можливо, сапфіром. Бо чого б це дворецькому носити якусь простеньку біжутерію зі склом? Хоча більш слушне питання: навіщо дворецькому взагалі носити персні? Можливо, він ховає там отруту, як раніше робили при дворах охочих до інтриг європейських королів? Але ж отрута – хіба то не жіноча зброя?