Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

Дерева, особливо дуб, грізно хитали гіллям, незадоволенні тим, що їх спокій порушено. Арки за лісом вже не було, що дещо збентежило пілігрима. Вони пролетіли над полем і озером, коли Крейк потяг кермо на себе і аероплан почав круто підвищуватись. Хлопчик знову закричав і міцно тримався руками за крісло. Холодний потік повітря став вологим і колов обличчя.

Вмить все заспокоїлось. Літак нікуди не нісся і не падав. Хлопчик широко розкрив очі і з жадністю розглядав нову локацію. Літак виявився мокрим і тепер плавав на якомусь безкрайньому морі. Небо було чорним, проте світлішим за воду, на якій колихались дрібні гребінці хвильок. Невідомо, де ховалось джерело світла, проте без ліхтарів все можна було розгледіти — літачок і лінію горизонту. Пілігриму здавалось, що вона дуже близько і до неї без проблем можна до плисти. 

— Де ми? — пошепки запитав Орест, боючись зіпсувати тишу. 

— На небі, — повідомив Крейк і дістав рушницю, пізніше додав — На одному з небес. А тепер будь уважним і слідкуй за водою. 

Хлопчик насупив брови і через борт спостерігав за бездною. Серце його шумно билось, а ноги від нетерпіння дрижали. Крейк переліз на кабіну і з рушницею присів на одне коліно. Він зосереджено і напружено спостерігав за водою. Так вони чекали кілька хвилин. Орест не витримав і поліз до поводаря. Раптом, вода почала рухатись від цього засвітилась і на поверхню випірнув гігантський прозорий скат. Він блищав ніби з кришталю, ніби прикрашений сотнею коштовного каміння. Він наче птах махав крилами і піднявся так високо, що ось-ось і вріжеться в небо. Крейк не зволікаючи вистрілив. Зі звуком розбитого скла скат розлетівся на кілька великих і багато дрібних осколків. 

— Подай сачок, — попросив Крейк, протягуючи назад руку.

Орест розгублено крутився поки на очі не потрапив інструмент, який був закріплений над сидіннями. Поводар виловив осколки і кинув їх в кабіну. Орест відчув той самий сморід, як від рідини, котрою натирається скелет. 

— То ти з цього робиш ту бурду? — спитав пілігрим і прикрив ніс шарфом.

— Вона для кісток корисна, — ніби насупившись, відповів Крейк.

Підстреливши ще одного ската, скелет взявся за сортування і очищення шматочків. Дрібні він одразу складав в сумку, великі і блискучі він складав окремо. Блискіт зрізати було складно. Кілька разів гачкуватий ніж скользив по кістяним пальцям залишаючи глибокі порізи. Сяючи шматочки Крейк ховав в кишеню, решту — в сумку.

— Тепер куди? — спитав Орест, все ще прикриваючись шарфом.

— Сідай, нам ще за рештками треба, — відповів поводар.

 І тільки Орест сів на своє місце, як аероплан почав розкручуватись і погружатись у воронку. Апарат просто випав з неба. Орест схопився за руку Крейка і заплющив очі. 

— Все, летимо, — заспокоїв того скелет і легко всадив пілігрима на місце.

Тепер летіли в іншому напрямку. За горою, де стояв аероплан, було ще кілька скель. Пілотуючи через них, Крейк направив літак на туманну стіну. Вона виявилась теплою і м'якою. На іншій стороні Орест побачив якесь старезне місто, майже розвалине і порожнє. Посадивши літак, скелет витяг хлопця і повів за собою.

— Далеко не відходь, загубишся, — сказав поводар, — Ми тут тільки на хвильку. 

Скелет направився в ближчий будинок. Він був схожий на звичайне людське житло, хіба що в ньому давно ніхто не мешкав. Стільки пилюки, павутиння і бруду Орест ніколи не бачив. Пілігрим ріс у чистоті і охайності, найбільше що йому довелось побачити — це кілька брудних дітей, які бавились в калюжі на шкільному подвір'ї. А цей будиночок пах старістю, але не так як бабуся з дідусем, ті пахли приємно, парфумами і кондиціонером для білизни. Дідусь ще пінкою для гоління або лосьйоном. З розбитих сходинок сипалась пилюка. З другого поверху віяли протягом і павутинка по кутках заколихалась. Відчуття дежавю туманило голову, вона ніби заніміла і напружено працювала окремо від його свідомості. Від цього хлопчик здригнувся. 

— А хто тут живе? — спитав Орест.

— Ніхто, — відповів Крейк і відкрив якусь шафу.

Звідти він дістав кілька відносно чистеньких розмальованих чашок і тарілок. 

— А це можна брати?

— Можна.

— А може вони чиїсь? 

— Не чиїсь, Оресту. Тут можна дещо брати. Поводарі часто так роблять. В бокових локаціях ми можемо брати все що нам потрібно. Або подобається, — додав поводар і підняв брудний килим з підлоги.

— Бокові локації, це як крамниці? Чому Морфей не побудує їх?

— Такі локації він будує тільки щоб вас веселити і бавитись з вами.

Згадавши жартівника-Морфея, Орест здригнувся і зковтнув. Руки його похолоділи і тілу стало зимно.

— А ми зустрінемось з поводирями і іншими пілігримами? — з надією спитав Орест і підійшов до пильного столику. На ньому стояла рамка з світлиною. Дві постаті були розмиті і хлопчик напружено намагався розгледіти обличчя.

— Ні, це неможливо. У кожного поводаря і його пілігрима є свої локації і засоби пересування. Вони ніколи не пересікаються, — Крейк це розповідав стоячи спиною до хлопчика, проте навіть так пілігрим щось відчував.

Орест подумав, що напевно скелет це найщиріша частина людини. Під слоїм м'язів і шкіри щось приховувалось чесне, чисте і справжнє. Крейк нічого цього не мав, проте щось надходило з його грудей. Можливо кістки це і є та сама душа, яка оживляє тіло. Тоді чому, тато казав, що душа переходить на небеса, а в кабінеті лікаря стояв скелет і доктор пояснював, що вони довго ще лежать в землі, після того, як душа покидає тіло? Орест знав що таке смерть, з нею рано знайомлять в школі. Показують труни, урни. А якщо душа покидає тіло і скелет десь глибоко під землею, чекає її повернення?