Читати книгу - "Музика січня, Устина Цаль"

9. ФАтальна жінка

— Я лише хочу, щоб мою музику чули. Є такий відомий вислів, не знаю, щоправда, кому належить: що йде від серця, до серця і доходить. Моя музика — від серця, і я вірю, що вона підкорить багато сердець. — Ян відповів журналістці точно так, як репетирував зі Стефанією. Усміхнувся теж так, як вона радила.

— Видно, що ти гориш цим! — охнула інтерв'юерка. — Цього не було в переліку запитань, але раз вже мова зайшла про серце, чи міг би ти розповісти: у твоєму серці є хтось? Хтось, хто надихає на творчість.

Він міг би не відповідати. Міг би попросити, щоб цього запитання не було в інтерв’ю. Менеджерка Таня, яка була в цій же студії, мотнула головою, даючи зрозуміти, що можна пропустити запитання. Але Ян не бачив нічого поганого в тому, щоб сказати:

— Так, у моєму серці є дехто. Вона для мене дуже важлива, дуже мене надихає. Якби не вона, цього всього не було б. Я дуже їй вдячний. І я дуже сильно її… потребую.

— Як цікаво! Це чудово, що поруч з тобою є така людина!.. Що ж, тоді останнє. Яне, у тебе майже мільйон підписників у тіктоці менш як за два місяці, твоя пісня «Аляска» зайняла першу сходинку в чатах Spotify, ‎Apple Music і залишається у трендах YouTube Music. Чого нам чекати далі? Які плани? Може, буде кліп? Чи побачимо живий виступ?

— Ми з моєю командою обговорюємо доцільність зйомок кліпу. Живі виступи обов’язково будуть, зараз ми це плануємо. Підписуйтесь на мої соцмережі й очікуйте анонсів. Найближчим часом я сподіваюся випустити студійні версії ще кількох вже готових пісень. Тож нікому скучати не доведеться.

— Дякую, Яне, за таке цікаве і ґрунтовне інтерв’ю!

— І тобі дякую за запитання.

Розмова відбувалася у великій редакційній студії під спалахи фотоапарата. Після інтерв’ю фотографка медіа зробила ще кілька його фото для сайту, а Таня подбала про відео для соцмереж.       

В монохромі, поголений і без цигарки, за порадою Стефанії, він вийшов на вулицю, пірнув під яскраві, але холодні сонячні промені. Навколо оживали вулиці, парки, сквери. Тільки не люди. Деякі, звісно, скидали з себе шарфи й пуховики, тривоги і страхи складної зими, здавалися цілком живими, але Янові думалось, що це тільки ілюзія, що в кожному ось вже другу весну живе трохи смерті.

Він і сам не знав, чи достатньо живий. Стефанія його окриляла, але він не міг розгорнути крила на весь розмах, не міг закричати до всього світу про свої почуття. І ніколи не зможе. Залишалося шифрувати все у нотах. 

Ян дозволив собі закурити цигарку тільки під самим домом. Зупинився поруч з дошкою оголошень на стіні біля дверей у під’їзд... Загубився чийсь кіт. У когось ще є картопля в мішках, по двадцять п’ять гривень за кілограм. Послуги сантехніка. Прибирання. Хтось загубив ключі, прохання повернути за шоколадку.

Він випустив клубки диму з рота і блаженно заплющив очі, відвівши погляд від оголошень. Терпів кілька годин, бо Стефанія порадила не курити при журналістах — нічого осудливого, але цигарка і піаніно, на її думку, не дуже в’язалися.

Ян набрав її номер. Щойно взяла слухавку, випалив:

— Я дав інтерв’ю.

— Знаю, Таня написала мені.

— А ще я скучив. 

— Ми бачились кілька днів тому.

— Але ми не були разом. Я хочу побути.

Вона зітхнула. Ось так у слухавці цілком могла вдавати байдужість, коли він не бачив її очей, рухів, виразу обличчя.

— Зараз не до цього. У тебе багато роботи, я закінчую переклад, а ще маю підготуватися до дня народження.

— Що тобі подарувати?

Стефанія замовкла. Він готовий був побитися об заклад: вона думає, як переконати його не приходити.

— Ти можеш привітати мене потім? Наступного понеділка приїду в студію, тож побачимось.

— Я не витерплю до наступного понеділка. Я приїду хоча б для того, щоб поцілувати тебе у щоку.

— Яне!

— Не жени мене, якщо вже вирішила приручити. — Він випустив останні клубки диму, погасив цигарку і викинув у металеву урну. — Я буду хорошим хлопчиком і не підставлю тебе. Якщо не приїду, у твого чоловіка буде більше запитань, ніж якщо приїду.

***

Йому пощастило. Наступні дні були такі завантажені роботою, що часу на тугу за Стефанією не залишалося. Він разом з Романом працював над студійними версіями «Аляски» і ще кількох пісень, разом з Олею знімав відео для соцмереж, працював над новими композиціями, бо за кілька тижнів мав заспівати перед публікою на річниці відкриття торгового центру — потрібен був більший репертуар, а не дві пісні. Його пісню схвалили для ротації на радіо, й наступного четверга він мав виконати її наживо у студії. А ще записи мінусівок, а ще подарунок, який він готував для Стефанії…

Подарунок, звісно, він покаже їй наодинці. Для вечірки в її домі хороший хлопчик Ян, її «проєкт», має взяти суворий монохром, невинні очі і букет. Букет варто було б узяти білий, але візьме червоний. Нехай всі думають, що він — хлопець достатньо неотесаний, щоб не знати, який колір краще обирати для жінки, з якою перебуває в робочих стосунках.

— О, Яне! Привіт! — У день Ікс двері йому відкрив Володимир. Він поплескав Яна по спині як давнього друга, очікуваного гостя, запросив у дім. — Заходь, гості вже сходяться. Чудовий букет!

Коли він увійшов у вітальню, Стефанія якраз говорила з високою блондинкою приблизно свого віку. Вона повернула голову до входу, побачила Яна і, щось сказавши блондинці, пішла до нього.

На ній була сукня — бежева, вище колін. На шиї висів великий кулон з бурштином. А на обличчі… На обличчі був її звичний вираз — спокій, хіба що трохи присмачений урочистою приязню.

— Привіт! Дякую, що прийшов, — промовила вона, і ніщо в її інтонації чи міміці не вказувало на невдоволення його візитом.

— Привіт. Це тобі. — Ян простягнув букет, подався вперед і поцілував її в щоку.

Один поцілунок. Один — і йому полегшало.

— Вітаю з Днем народження! Сорок один — це ж не поганий вік? Нічого, пов'язаного зі смертю?

— Нічого такого не знаю. — Вона ледь усміхнулась. — Квіти дуже красиві. Мені приємно. Піду поставлю у вазу. Зажди тут, зараз познайомлю тебе зі всіма.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍