Читати книгу - "Музика січня, Устина Цаль"

47
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 68
Перейти на сторінку:

У вітальні зібралося чоловік дванадцять. Ян провів поглядом Стефанію з букетом і роззирнувся. Люди зібралися різні — молоді і старі, у строгих смокінгах і пістрявих сукнях, у джинсах і кежуал-одязі. Хтось попивав вино, хтось просто теревенив. Усі купчилися по двоє чи троє, чи четверо, іноді звертаючись до інших, перетасовуючись між компаніями.

Володимир відчинив двері ще двом гостям, а тоді нечутно підійшов до Яна, плеснув його по спині.

— Стефа тебе ще ні з ким не познайомила? Ходи, представлю тебе.

Ян витиснув з себе усмішку. Глянув ще раз в бік кухні і слухняно пішов з Володимиром до софи, навколо якої зібралися гості.

— Знайомтеся, Ян Нуар — піаніст, який працює зі Стефанією, майбутня зірка! Яне, це…

Він намагався запам'ятати усіх. Письменниця Наталія, подруга Стефанії, яка видається в її видавництві. Професор філології Ростислав Іванович, друг сім'ї. Диригент хору, редакторка новинного сайту, двоє науковців, колег Володимира… Хтось був сам, хтось зі своєю «половинкою», але всі, як на підбір, — люди творчих і гуманітарних професій.

— Яне, як вам працюється зі Стеф? — запитала та сама подруга Наталія. — Я чула вашу пісню по радіо цими днями. Ви не виконаєте нам її наживо?

— Ну, я… — Він не очікував такого запитання. Виконати пісню не було проблемою. Але сьогодні свято Стефанії, а не його, вона і тільки вона має бути в центрі уваги, та й він обіцяв поводитись тихо.

— Припини, Наталю. — Господиня свята підійшла тихими кроками, зупинилася між чоловіком і Яном. М'яко додала: — Ян сьогодні гість. Скоро він виступатиме, будуть концерти — ось там і можна буде послухати.

— Але нам би було за честь почути майбутню зірку, — заперечив диригент. — Тим паче він виконує твої вірші… Або навіть ти могла б продекламувати щось під музику!

— Точно! Ян міг би заграти, а ти почитала б! — вигукнула Наталія. — Як у юності на квартирниках! Давай?

Стефанія завагалась. Юність. Коли тобі виповнюється сорок один, це слово відгукується ностальгією в сонячному сплетінні. Дуже хочеться зробити щось, як у юності.

— Квартирники? — тихо перепитав Ян, повернувши до неї голову.

— Був час, коли я читала свої вірші в затишному колі поетів і музикантів, — пояснила вона. — Але це було так давно…

— Я гадаю, ти не втратила навичок публічної декламації, — втрутився Володимир. — Спробуй! Ми всі будемо раді послухати!.. Яне, то зіграєш?

— Звісно.

Вони зі Стефанією перетнулися поглядами. Вона м'яко кивнула в знак згоди. Зараз у її глибоких очах він не бачив почуттів, спрямованих на нього. Думала про своє. Про свою поезію, своє життя. Можливо, про час і юність.

Він сів за піаніно, а Стефанія зупинилася поруч, сперлася на стіну. Любила вона так ставати, помітив уже, вивчив.

— Що саме мені зіграти?

Вона замислилась.

— Можеш зіграти щось мінорне? Про час і кохання, стосунки, які змінюють життя… Згадала один давній вірш.

Ян в задумі торкнувся клавіш.

— Маю одну мелодію, для якої ще не дібрав слів. Теж давню. Але у неї вже є назва — Femme Fatale.

Вони знову подивилися одне на одного, і погляди сказали більше, ніж слова.

Ян заграв. Піаніно заговорило. Мелодія почалася тихо, її перебивали паузи, які все рідшали, аж доки музика не зазвучала так, як і мала — на всю силу, на все серце. Він кивнув, даючи Стефанії зрозуміти, що можна починати читати.

Вона прочистила горло, а тоді заговорила достатньо гучно, щоб її слова не тонули в мелодії, але достатньо тихо, щоб поезія не перекрикувала музику.

— Дозволь мені поплакати, дозволь. Хто зна, чи потім це потрібно буде…

Стефанія заплющила очі. Не запиналась, бо добре знала слова. Її голос звучав рівно, без хвилювання, але здавався Янові ще чистішим, ніж зазвичай.

Прийди з «Je t'aime»... Ні, краще не приходь. Під ним — розмай, ярмо чи шлейф із правил? Сьогодні ти для мене як Господь, а завтра, може, гірше, ніж диявол…

Після кожного катрена вона робила паузу, Ян  підлаштовувався, програвав один і той самий відрізок мелодії. Аж доки Стефанія зачитала фінальні рядки:

Безпростірно цілуючи, завваж: безчасся наше є над рівнем вдиху сьогодні ще протокою Ла-Манш, а завтра океаном, надто Тихим.

Вона розплющила очі, подивилася на Яна. Кивнула на знак того, що це останні рядки, і він зрозумів. Мелодія стала гучнішою, зухвалішою і раптом сповільнилась, доки не стихла.

Хтось почав аплодувати. Інші підхопили. Хтось вигукнув:

— Браво!

Ян не міг відвести від неї погляду. Не міг, і все тут. І Стефанія не встояла, дозволила собі забутись на лічені секунди.

Лічені секунди можуть нічого не значити у світі, де дні й роки летять у скаженому темпі. Але для поглядів двох лічені секунди стають цілою вічністю, особливо, якщо вони крадені.

Вона опам'яталась. Відвела погляд, усміхнулася до гостей.

— Гадаю, на цій ноті настав час вечеряти, — сказала, глянувши нарешті на свого чоловіка.

Володимир стояв замислений. Усмішка, яку подарував їй, видалась тьмяною, натягнутою. Він перевів погляд на Яна, що досі не зводив очей з його дружини, і став ще задуманішим.

Вечеря була першокласною. І як на смак Яна, витонченою. Морепродукти, делікатні на смак м’ясні паштети, маленькі закуски, салати з зеленню і кілька видів вина заповнили стіл, але більшу роль грало товариство, яке зібралося. Розмови, доповнені зрідка брязкотом виделок і частіше дзенькотом келихів, нагадували пісню. Був і сміх, й іноді вигуки, але все в міру… інтелігентно, чи що. Ян вперше в житті почувався так, наче потрапив на світський прийом. Це було не його місце, не його стиль, тому сидів тихо й сумирно, говорив лише тоді, коли до нього хтось звертався.

До вечері повернулася Соломія, яка цілий день гуляла з подружками. Її посадили поруч з Яном, і перше, що вона спитала його пошепки, було:

— Тобі тут не нудно?

Він усміхнувся.

— У твоїх батьків дуже приємні друзі.

1 ... 26 27 28 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Музика січня, Устина Цаль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Музика січня, Устина Цаль"