Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Хлопчик слухняно став за спиною чоловіка, відчуваючи змішане почуття страху й гордості.

Габріель нахилився, підняв із підлоги піднос із залишками дивного печива, яке вони відмовилися їсти. Він обернувся до пари. Його очі світилися рішучістю.

— Час для ваших ігор закінчився.

З цими словами він різко замахнувся підносом, націлившись на чоловіка.

Немов навіжений, чоловік у капелюсі почав верещати, розмахуючи руками, наче вітряк у бурю, захищаючись від уявного нападу. Жінка ж сховалася за його широку спину, визираючи звідти, як налякана миша.

— Не махай своїми культяпками, а то прилетить! — насмішливо кинув Габріель, і з тріском врізав підносом по голові чоловіка.

Піднос зім’явся, повторивши обриси його обличчя, як у старих мультфільмах, а над головою "жертви" замерехтіли уявні зірочки. Чоловік застиг на кілька секунд, гойдаючись, мов перевантажена ялинка, і нарешті завалився набік, мов ганчір’яна лялька.

Габріель кліпнув очима, не вірячи, що це виглядало настільки комічно. "Що це, Дісней чи що?" — промайнуло у його голові.

Жінка, тепер беззахисна перед поглядом Габріеля, спершу видавала пронизливий писк, а потім рвонула геть, розмахуючи руками так, ніби хотіла злетіти. Вона бігла, спотикаючись, і кричала:

— Мандрівник вибрався з пастки,
Дайте жару цьому ж зухвалому ляпці!
Вгатіть його, аж до землі,
І не зжалімося ні в чому ми!

Слова були настільки абсурдними, що Сапфір, який стояв поруч, залився сміхом. Хлопчик підхопив тон і, вигинаючись, парирував:

— Гей, красуне, не втечеш,
Сірий вовк тебе знайде.
Розчавить пику, як бурштин,
Від тебе лишить він лиш млин!

Його римований докір прозвучав настільки гротескно, що навіть Габріель не стримав усмішки, хоча й намагався виглядати серйозним.

Не довго думаючи, Габріель підхопив зі столу кілька мисок із млинцями, тістечками та круасанами, і, тримаючи їх мов боєприпаси, побіг за жінкою на вулицю.

— А ну, тримай десерт! — вигукнув він, жбурнувши перший млинець.

Жінка голосно зойкнула, коли млинець влучив їй у спину.

— Ось ще! І ще! — сміючись, Габріель продовжував атакувати.

Їжа летіла в неї, мов снаряди, липнучи до її волосся та одягу. Вона зойкала й тікала далі, а позаду лунав сміх Сапфіра, який ледь тримався на ногах від веселощів.

Жінка, зі слизьким круасаном на плечі й кремовим пирогом у волоссі, раптом послизнулася на шматочку сиру, який випав із її кишені, і впала на підлогу, мов ковзанярка-початківець.

— Я попереджав! Не втікатимеш, коли Гейб кидає десерти! — з насолодою проголосив Сапфір, гордо розправивши плечі.

На крики з інших будинків почали виходити дивакуваті мешканці селища. Усі вони були вбрані в клоунські костюми й виглядали так, ніби щойно втекли з циркового шоу. З-за дверей визирали стурбовані обличчя, спостерігаючи за приниженням своєї колеги. Але як тільки жінка впала, з гучним "хрясь" намагаючись звестися на ноги, їхня стурбованість перетворилася на нестримний сміх.

Мешканці селища тряслися, мов кеглі для боулінгу перед влучним ударом кулі. Всі разом вони попадали на землю, катаючись від сміху й тримаючись за животи, наче хтось одночасно розповів їм найсмішніший жарт у світі.

Сапфір, який увесь цей час біг слідом за Габріелем, нарешті наздогнав його й зупинився поруч. Обоє стояли, дивлячись на сцену, що розгорталася перед ними.

— Це що за цирк? — запитав хлопчик, спантеличено роззираючись.

Клоуни сміялися дедалі голосніше, аж поки їхній регіт не перетворився на щось небезпечне. Раптом серед цього сміху пролунали тріски, схожі на звук ламання дерева. Один за одним люди-клоуни почали тріскатися, наче фарфорові ляльки. І ось, з жахливим хрускотом, вони просто вибухнули, розлітаючись хмарами конфетті та кольорового пилу.

— Отак вибухнули зі сміху, га? — хмикнув Сапфір, спостерігаючи, як останній клоун розлітається барвистими шматочками.

Габріель повільно повернувся до хлопчика, вони обидва мовчки розглядали один одного. І лише зараз помітили, що й самі вдягнені у клоунські костюми. Ця несподіванка вивела їх із рівноваги, і вони розреготалися так, що ледь не впали. Їхній сміх лунав по всьому селищу, яке тепер залишилося порожнім і сповненим лише відлуння їхніх веселощів.

Загроза відступила. Злі люди, чи то пак монстри, розчинилися в повітрі разом зі своїми дивними римами. Жінка, яка тікала, теж зникла, як і її чоловік у капелюсі.

Але десь здалеку, у тіні, все ще ховалася щось темне. Тінь спостерігала за Габріелем, очікуючи на його поразку, але зараз вона вирувала від люті. Темний дим здіймався навколо неї, мов попіл із згаслого вогнища. Її план зірвався, а Габріель...

Габріель усміхався. Він нарешті відчув свою силу — внутрішню й зовнішню. Він усвідомив, що може не лише протистояти своїм страхам, але й знищити їх. Те, чого Тінь боялася найбільше, тепер стало реальністю.

— Ми це зробили, Сапфір, — сказав Габріель, дивлячись на хлопчика.

— Ще й як! — відповів той, витираючи сльози сміху.

Вони стояли посеред порожнього селища, але їм було байдуже. Їхній сміх лунав, як переможний гімн, і навіть темрява не могла його заглушити.