Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Глава 9: Усвідомлення слабкостей

Оглянувши навколо, Габріель дійшов висновку, що їм із Сапфіром необхідно знайти притулок на ніч. Вони повернулися до хатини, де їх нещодавно тримали, і почали пошуки своїх речей. Клоунські костюми, звісно, пасували до їхніх кучерів, але обоє вирішили, що практичність важливіша. Сапфір жартома запропонував зберегти костюми, мовляв, раптом вони зможуть до смерті розсмішити ту зловісну тінь, яка полює на Габріеля. Чоловік лише усміхнувся, відзначивши, що хлопець був на диво в піднесеному настрої.

 

Вони заходили до різних кімнат. Інтер'єри вражали своєю яскравістю й дивакуватістю: циркове знаряддя, кучугури перук і капелюхів, червоні носи, мішки корму для птахів і книжки з клоунами на обкладинках. Нарешті, серед усього цього хаосу вони знайшли маленьку купу своїх речей. Складаний одяг лежав поверх Габріелевого портфеля й дитячого рюкзачка Сапфіра.

 

Габріель миттєво схопив карту з портфеля, розгорнув її й уважно вивчив.

 

— Скоро стемніє. Нам потрібно знайти схованку, — напружено сказав він.

 

— Що там? — зацікавлено спитав Сапфір.

 

— Навколо селища нічого немає! — з розчаруванням відповів Габріель.

 

— Як це "нічого"? — вигукнув хлопчик, вирвавши карту з його рук.

 

На пожовклому папері справді було лише селище, оточене густим лісом. Жодних позначок чи прихованих місць. Сонце тим часом швидко спускалося за горизонт. Вирушати кудись у пошуках притулку було надто ризиковано. Поглянувши один на одного, вони мовчки погодилися залишитися на ніч тут.

 

— Можливо, варто перевірити й інші будинки, — запропонував Габріель.

 

Сапфір лише кивнув. Узявши свої речі, вони вийшли на вулицю. Вздовж дороги стояли кілька хатинок. Перша, до якої вони підійшли, була найменшою і виглядала занедбаною. Усередині їх зустрів різкий кислий запах і стіни з кислотно-зеленими шпалерами. Довго там затримуватися не хотілося, тож вони швидко вирушили до наступної хатини.

 

Так вони обійшли вже п'ять будинків, і всі вони здавалися непридатними для ночівлі: той самий їдкий запах, неприємно яскраві кольори інтер'єру, що аж різали очі. Їхній ентузіазм згасав.

 

Нарешті вони підійшли до середнього будинку. На відміну від інших, він виглядав доглянутим: під вікнами цвів невеликий палісадник, рами були оздоблені різьбленням, а гостроверхий дах прикрашала труба, з якої вився тонкий димок. Це означало, що всередині, ймовірно, тепло й затишно.

 

Переступивши поріг, вони опинилися в знайомому інтер'єрі. Старий диван, завалений подушками, просторе ліжко, маленька кухня й піч, що вже не раз зігрівала їх у минулому.

 

Габріель знову розгорнув карту. Там з'явився напис: "Третя схованка". Це підтвердило, що вони у правильному місці.

 

— Ми вдома, — полегшено зітхнув Габріель.

 

Габріель і Сапфір розклали свої речі в затишному будиночку, і незабаром їхній живіт нагадував про потребу в їжі. Сапфір ледве стримував зойки голоду, поки Габріель вирішив узяти справу в свої руки.

 

— Залишайся тут, а я знайду щось їстівне, — сказав чоловік, поплескавши хлопчика по плечу.

 

Роздивляючись кухню, Габріель знайшов старовинний буфет із кількома полицями, наповненими різноманітними інгредієнтами. Поруч стояли баночки з приправами, мішечки з борошном, макарони й навіть шматок підсохлого сиру, який ідеально підходив для пасти. У кошику на підлозі лежали кілька овочів, які, хоч і виглядали трохи підв'ялено, усе ж були придатними для салату.

 

— Що ти збираєшся готувати? — запитав Сапфір, просунувши голову до кухні.

 

— Пасту карбонара з овочевим салатом, — впевнено відповів Габріель.

 

— Це щось складне? — хлопчик здивовано підняв брови.

 

— Ні, але дуже смачно. Дивися й вчися! — з усмішкою промовив чоловік.

 

На кухні закипіла робота. Габріель швидко нарізав овочі для салату, майстерно впорався з ножем, наче професійний кухар. Потім він збив яйця з тертим сиром, додав кілька спецій і почав варити пасту. Тим часом на сковорідці обсмажував бекон, поки його аромат не наповнив увесь будинок.

 

Сапфір спостерігав із захопленням.

 

— Вау, ти це все сам придумав?

 

— Ну, рецепт не мій, але приготування — моя справа. Зараз побачиш, — відповів Габріель, зосереджений на сковорідці.

 

Коли страва була готова, Габріель виклав її на тарілки разом із салатом. Їжа виглядала так апетитно, що хлопчик навіть не зміг дочекатися запрошення.

 

— Це... просто дивовижно! — вигукнув Сапфір, набивши рот пастою.

 

— Радій, але ти ще не куштував мої десерти, — засміявся Габріель.

 

Сапфір, із набитим ротом, серйозно сказав:

 

— Ти справжній кухар! Де ти цьому навчився?

 

Почувши це, Габріель трохи повільніше відкусив свій шматок. Він поставив виделку на тарілку й, зітхнувши, відповів:

 

— Я вчився сам. У дитинстві моя мама майже не готувала. Вона була холодною жінкою.

 

Сапфір із подивом витріщився на чоловіка:

 

— Вона була холодною? Це як?

 

— Вона... змінилася, — Габріель трохи нахилив голову, намагаючись знайти потрібні слова. — У ранні роки вона була дуже люблячою. Я не пам'ятаю цього добре, але знаю, що вона сильно мене любила. Батька я майже не пам'ятаю. Він помер, коли мені було зовсім мало, і, здається, після цього мама стала іншою.

 

Сапфір слухав уважно, навіть поклав виделку, щоб не пропустити жодного слова. Габріель продовжував:

 

— Вона часто розчаровувалася в мені. Очікувала від мене... неможливого. Я старався, але ніколи не міг задовольнити її вимоги. Спершу вона просто злилася, а згодом ніби перестала помічати мене. Ігнорувала. Могла вдавати, що мене немає, навіть перед іншими людьми. Але якщо я провинився... Вона шаленіла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍