Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Люди з порома почали потроху заповнювати порожній термінал.

Чоловік підійшов до виходу і через прозорі двері побачив зростаючий ліс посеред скель. Прямо попереду виднілася гладка ділянка кам'яної кручі, на якій золотом були висічені слова:   

«Секс - це нуль».

Цікавість вщухла, підкорилася втомі, і Чоловік сів на найближчу лаву. Його живіт перебував у спокої. Тіло давно зцілилося після зустрічі з монахом із храму Ігуана.

Він заплющив очі й уявив білий аркуш.

Уздовж листа підтюпцем бігла лисиця. Її лапи залишали чорнильні сліди позаду на білосніжному полотні. Чоловік не бачив ознак того, що лисиця поспішає кудись або біжить від чогось. Але ось лист затрясся, і лисиця пригнулася в настороженому очікуванні.

Лист затрясся ще сильніше...

- Може по щоках його відшмагати?

- Ти що? Мені сказали, він прийшов сюди разом із паном Кангом. Що якщо він йому на нас поскаржиться?

- Дивись, він ніби дихає нормально.

- Скільки, ти кажеш, він тут сидить?

- З самого ранку.

- У нас же є аптечка, принеси аміачної солі, миттю прокинеться.

- Почекай, спочатку давай по щоках йому настукаємо.

Чоловік ліниво розплющив очі. Його голосові зв'язки довго перебували в спокої, від чого голос прозвучав хрипко і нерозбірливо.

- Доторкнися до мого обличчя, і я тобі руку разом із плечем відірву, - тихо попередив Чоловік.

- Живий начебто.

- Чого він там бубонить?

- Не знаю, я не розчув.

Чоловік ширше розплющив очі й побачив двох чоловіків у чорній уніформі, які витріщалися на нього.

Пальці ніг і рук заклякли. Замерзли ніс і вуха.

- Я, мабуть, спав, - сказав він голосніше, ніж до цього.

- Громадянине, на острів у темний час доби не можна, - сказав один зі служителів.

- І спати тут не можна, - доповнив другий.

Наполовину погашене світло в терміналі давало змогу розгледіти людей, які перебували в холі. Чоловіка і двох служителів навпроти нього. Голову одного з них прикрашала формена кепка.

- І як із вами бути? - запитав служитель без кепки і допитливо стиснув губи.

- Проведіть мене до порому. Я попливу назад у місто, - сонно відповідав Чоловік.

- На жаль, у вас нічого не вийде, - сказав служитель у кепці. - Штормове попередження, нічого не ходить.

Кров поверталася в пальці ніг і рук. Серце Чоловіка прискорювало свій ритм до нормального.

- Я чую, ви не місцевий, - ствердно вимовив той, що без кепки.

- Не місцевий, - продублював Чоловік і встав на повний зріст, щоб розім'яти суглоби.

Він більш ніж на голову височів над обома служителями терміналу.

- Дивись який високий, - сказав служитель без кепки і збоку порівнявся з плечем людини.

- Високий, ще й не місцевий, - розмірковував уголос другий. - Слухай, а давай його до Ксюші відведемо.

- Точно! - зрадів перший служитель. - Повели його до Ксюші!

Чоловікові не подобалося, що його долю вирішує хтось без його участі.

- А ви не забули мене запитати? Не хочу я до ніякої Ксюші, залиште мене тут, - втрутився він у їхній діалог.

Обидва служителі замовкли і подивилися на Чоловіка.

- Громадянине, як вас звати? - запитав служитель у кепці.

- У мене немає імені.

- Дивись який загадковий... Ксюші такий сподобається, - сказав той, що без кепки.

- Слухайте, - більш серйозно почав служитель у кепці. - Уже дуже пізно, на острів у темний час доби не можна, а в морі шторм.

Тут служителі запропонували людині вибір між двома можливостями, з яких одна очевидно менш приваблива.

- У нас із вами є два шляхи, - продовжував служитель у кепці. - Шлях перший - ви прямуєте з нами, і ми в маленькій кімнатці обідаємо локшиною і всю ніч вирішуємо судоку.

- І вибір номер два, - перехопив служитель без кепки. - Ви ночуєте в Ксюші, і ми всі обідаємо як панове.

- Я люблю вирішувати судоку, - недовго думаючи, відповів Чоловік.

Служитель без кепки дістав із кишені згорнутий у трубочку журнал і простягнув його Чоловікові.

- На, тримай, тепер це особисто твій журнал із судоку. А тепер ходімо, Ксюша нас зачекалася.