Читати книгу - "Казки, Олександр Гребьонкін"

А вночі уві сні знову прийшов чоловік у циліндрі та в зеленому піджаку і простягнув квітку лотоса. Лотос був гірким на смак.

«Навіщо мені його їсти?» - спитала Маргарита, кривлячись.

«Це тобі може стати в нагоді», - промовив незнайомець. – «Лотос дає відпочинок і занурюємо у світ мрій».

«Хто ти?» - запитала Маргарита. – «Ти мій ангел-охоронець?

«Мене звуть Арох», - відповів чоловік у циліндрі. – «Колись я був земною людиною, а тепер перейшов в іншу якість і маю свою справу. Покуштуй лотоса і ти добре відпочинеш».

Марго справді спала міцно. Їй снився сон із відчуттям, що її тіло підіймається. Вона глянула вниз - під нею була темно - коричнева земля з травою, що де-не-де пробивалася. Виявляється, вона сиділа на гілці і, незважаючи на те, що її тіло було людське, лапи були пташиними. Вони міцно охоплювали гілку. І все ж страх упасти був!

Маргарита інстинктивно схопилася за гілку. Але це в неї не вийшло – руки перетворилися на крила. Ніс став подовжуватися і став дзьобом…

Була Марго дівчиною, а стала птахом. Але від цього вона не дуже страждала, швидко освоїлася і покинула гілку, полетівши над світом.

Вона прямувала до чудових квітів. Квітник був величезний. Вийшла якась жінка, яка почала розмахувати сірою хусткою, виганяючи з оранжереї непроханого птаха. З появою жінки Маргариті стало незатишно, і вона випурхнула у дверний отвір.

Марго плавно й довго летіла над містом, дісталася синьо-свинцевого моря і прокинулася.

«Який дивний сон. Він нагадував дійсність», - подумала Марго, сідаючи на ліжку.

У ранковій напівтемряві вона помітила щось дивне. Марго підвелася і взяла до рук щось страшне. Це був головний убір – високий чорний циліндр.

Після сніданку стривожена Марго спитала у господині, кому належить циліндр.

- Наскільки мені відомо чоловіків у будинку немає, - зауважила вона.

Хазяйка схвильовано покрутила циліндр у руках.

- Ах, учора заходив скляр. Мені треба було поміняти на кухні скло. Може, він забув?

- Невже скляр носить циліндр? - запитала Марго.

У відповідь на здивований погляд господині додала:

- Хай більше він не заходить до моєї кімнати.

***

Пальці Роберто легко бігали клавішами. Він грав одну з "Сонат" Скарлатті, яка настільки чарівно звучала, що, здавалося, весна взяла гору над зимою і сталося чарівне перевтілення. Солом'яні вихори хлопчика горіли під вузенькими променями сонця.

— Я зможу вам заплатити сеньйорито Марго, — сказав Роберто, закривши кришку. - Я скоро буду багатим.

Він усміхнувся, і сонячний зайчик ковзнув по його обличчі.

- Любий мій... Як тобі це вдасться? Дядечко розщедриться? – тепло запитала Марґо.

– Ні. Я підроблятиму у синьйори Канчелло.

– А що там треба робити?

- Розвозити куплені квіти...

Марго похвалила хлопчика, але в самої стислося серце.

Роберто зібрався йти і попрямував до дверей, залишивши нотний зошит.

– Ноти забув! - вигукнула Марго.

Хлопчик обернувся. У цей час із зошита випав листок. Марго підняла його.

Це був олівцевий малюнок голови Роберто.

- Чудово, - сказала Марго. - Роберто, ти ще й малюєш автопортрети?

- Ні, синьйорино. – відповів хлопчик, – малював один художник. Це чернетка – я взяв її на згадку.

- Чудова робота. А можеш мені подарувати?

- Звісно. У мене ще є...

Хлопчик пішов, а Марго довго дивилася листок. Лінії малюнку були точними.

Виходячи з будівлі Марго, на прощання кивнула Лізі, яка натирала мідні ручки вхідних дверей.

- Сьогодні ви бистра, - сказала Ліза.

- У мене було лише одне заняття. Скажіть, Лізо, у сеньйори Канчелло гарні квіти?

- Прекрасні, пані. У неї цілий квітник, повний троянд -  усі різні.

- Заткни свого мерзенного рота, якщо не знаєш, - поскрипів старий Йов.

І змірявши з ніг до голови Маргариту, він промовив:

- У цієї відьми огидні квіти! Не купуйте у неї.

- Знову ти бурчиш. Зводиш наклеп на людей. Не слухайте його, Маргарито, – сказала Ліза. – Хочете купити квіти – йдіть до Канчелло.

Йов вибухнув сухим сміхом.

- Стережіться цих квіток. Так само як і хусток! Страшіться!

***

Вранці хлопчик - рознощик приніс записку.

 

«Я сьогодні запізнюся на заняття. Мені потрібно буде відвезти квіти клієнтові».

 

Записка не була підписана, але Марго здогадалася, що писав Роберто.