Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

6

Частина друга
ЖІНКА В БЛАКИТНІЙ СУКНІ

 

Перший модуль навчання в Академії добігав до кінця, коли на календарі стала закреслена половина жовтня. Ліс довкола змінив свої барви на більш теплі відтінки, однак Аліса не завдавала собі клопоту розглядати пейзажі. Осінь, як осінь. Нічого надзвичайного. Її більше хвилювало навчання, а решта не мала значення.

Зранку Аліса вкотре зібралася за «столиком пліток» з друзями. Їй не так кортіло розмовляти, як відволіктися від власних надокучливих думок їхніми розповідями. Останні заняття з директоркою Аліса вважала для себе провалом. Їй надзвичайно важко давалися вправи з великим об’ємом води, так що з перших сходинок в уявному рейтингу вона спустилася на останні. Можливо, якби Альфред свого часу дозволяв їй займатися біля водойм, ситуація складалася б краще. Та минулого не зміниш, а наздоганяти одногрупників все одно треба. «Не хвилюйся, ти впораєшся. Просто потрібно трохи більше попрактикуватися», — підбадьорювала її Марія, але це не сильно допомагало. Сьогодні на Алісу чекало останнє заняття перед іспитом, який вирішить її долю. Вона не знаходила собі місця в пошуках способу повернути добру репутацію в очах Місіс Дараган.

— Люсі, а чому ти не на майданчику? — поцікавилася Марія, повернувши погляд до подруг.

Останні кілька хвилин вони всі мовчки спостерігали за випробуванням гвардійців, проти яких боролися чарівники розуму. У центрі тренувального поля стояло двоє першокурсників, один у чорній формі, інший у світло-фіолетовій. Завдання мага просте. Він має застосовувати чари, щоб здолати гвардійця. У гвардійця — ще простіше: вистояти якомога довше. Здавалося б, нічого надто небезпечного, але голова факультету Джон та його племінник мали стурбований вигляд.

— Це не наш іспит, а гвардії, тому не всі маги розуму повинні там бути. Синтія обрала тільки найулюбленіших. Мене серед них немає, бо я очолюю список тих учнів, кого вона ненавидить.

— І що ж вони там роблять? — запитала Джейн. — Хіба Синтія сама не може випробувати гвардійців чи принаймні змусити старшокурсників?

— Ні, для магів це неначе додаткове тренування, — відповіла Люсі. — Когось з ваших теж оберуть. Мабуть, ближче до вечора. Брати участь не обов’язково, але, якби мені запропонували, я б не відмовлялася.

Четверо подруг водночас перекинули погляди на одногрупника Люсі. Той просто стояв посеред майданчику, склавши руки за спиною, і не рушав з місця, поки гвардієць навпроти корчився на землі, розкривши рот з мовчазним криком. Видовище було не з приємних.

— Майстер емоцій, — пояснила Люсі. — Змусить відчувати що завгодно. Ще й бридкий тип. Маргарет, до речі, теж сюди належить.

Піднявши брови, ошелешена Аліса повернула очі до тарілки. Її лякало розуміння, що вона гадки не мала, як можна від цього захиститися. Атакуй першим і біжи?

Врешті-решт гвардієць не стримав крик і почав дерти руками власне горло. Після цього його випробування припинили, а на місце вийшов наступний хлопець. Джон із обуренням захитав головою, поклавши руку на перенісся. Розчарований, засмучений чи просто втомлений. Нейтер, здавалося, станом першокурсника не переймався, хоча за поєдинком слідкував пильно.

— Я приніс газету, — раптом вигукнув до дівчат Генрі.

Він підбігав до столу, засунувши руки в кишені штанів і зігнувшись від холоду. Під ліктем колихався скручений випуск «Легенд ГріНМАНС».

— Ти запізнився, — байдуже промовила Люсі.

— Замерз? — запитала Джейн із докірливим виразом.

— Звісно, замерз, тут такий вітер.

Зціпивши зуби, він хутко сів за стіл.

— А тому що треба нормально вдягатися, а не гуляти в одній футболці.

— Ой. — Генрі махнув рукою на поле. — Гвардійці у футболках, і їм нормально. Хіба я гірший?

— Гвардійці бігають, стрибають, і чим вони там тільки не займаються, а ти сидиш годинами на одному місці, — додала Джейн. — Ходімо поснідаємо в їдальні, а то цей бовдур ще захворіє, і батько змусить мене йому компреси робити.

— Ходімо, — погодилася Люсі. — Там хоча б не буде чутно криків.

Аліса мовчки зітхнула, підняла тацю й, кинувши останній погляд на гвардійців, пішла слідом за приятелями до головного корпусу. За мить вони зайняли стіл у приміщенні.

— Так що там в газеті? — запитала Марія.

— Зараз подивимося. — Генрі розгорнув сторінку. — Загалом нудятина, але є й цікаві новини. Ой, ця може Алісі не сподобатись.

Через ці слова вона змогла відволіктися від навислих думок про іспит і підняла голову.

— Що там?

Він відвів газету вбік. Алісу дивувало таке нахабство.

— Справді сумна звістка.

— Кажи.

Не дочекавшись дій від Генрі, Марія підвелася зі стільця й, нахилившись над газетою, вголос почала читати:

— Після двадцяти шести років безперервної роботи мандрівний цирк «Люмінесценція» припиняє своє існування в зв’язку з банкрутством.

Все-таки не витримали вони без Аліси. А вона так хотіла вірити в протилежне. Молодий «Червоний лев» їх зрештою переміг.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍