Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— Шкода, гарне було місце, — обізвалася Джейн.

— Нічого, — спокійніше промовила Аліса, похитуючи головою. — Альфред знав, що його доведеться рано чи пізно закрити. Останніми роками цирк занепадав.

— А ось ця новина ще гірша. — Генрі почав читати іншу статтю з явною тривогою: — «У герцогстві Вайндвіль зафіксовано новий напад Звіра на місцевих жителів. Як наслідок, загинуло четверо фермерів. Двох доправили до лікарні у важкому стані. Останній напад перед цим було зафіксовано вісім років тому. Страшна проблема Звірів повертається до Елендору».

— Оце так доброго ранку, — півголосно пробелькотіла Люсі, посьорбуючи гарячий чай.

Аліса й сама потягнулася до чашки. Як казав Альфред, коли страшно — треба пити.

— Вони ж мали це передбачити, — сказала Джейн. — Чому на кордоні досі не виставили нормальну оборонну систему, як Сторожова стіна в Кріоландії?

Генрі прочистив горло, відкладаючи газету на стіл і беручись до приборів, та відповів:

— Ну, тут два варіанти: або при владі сидять йолопи, або цим йолопам це все вигідно.

— Ставлю на друге, — кинула Люсі. — Якби не страх жителів перед Звірами, Вільгельму було б важко втримати владу в герцогствах. Кілька років тому саме заворушення на кордоні зупинили протести місцевих.

Аліса добре пам’ятала ті протести. Єдиний час, коли її звільнили від роботи в цирку. Шкода, що закінчилися швидко.

— Добре, годі вже цих новин, — перервала Марія, вдаривши долонями по столу. — Краще розкажіть, як у вас життя.

— Стрес, заліки й страх перед модульним іспитом, — беземоційно відповіла Аліса.

— Ну, це зрозуміло. А ще?

— Купа боргів через пропуски занять, — додав Генрі. — Сьогодні на матеріалознавстві Містер Мітчел назвав мене дурбеликом. Вважаю, це достатньо сувора образа.

— Недостатньо, — буркнула Джейн.

До їдальні тим часом зайшов Люк із одногрупниками в блакитній формі водників. Марія, побачивши його, викрикнула:

— Люку, підкажи, а що там викладачі підготували нам на модульний іспит?

— Смерть під кришечкою, — кинув він, навіть не глянувши через плече. Його хвилювало інше: — Хто всі таці розібрав? Мені сніданок на руках нести?

— Дуже мило, дякую! — відповіла Марія і, повернувшись, весело, проте не від щастя, повела далі до Аліси: — Ну, що тут сказати? Ми помремо. Ймовірно, у муках.

Аліса не розуміла, чому Марія непокоїлася. Вона в групі була однією з найкращих студентів, хоч і не любила вихвалятися. І їй не загрожувало в разі поразки залишитися без нічого, а становище Аліси відтепер саме таке.

— Та не слухайте Люка, — заспокоювала Джейн. — Я запитувала у свого керівника. У цьому році дійсно складні іспити, але пройти реально. Та й спроб у вас більше, ніж було раніше. Академії потрібні студенти.

— Легко тобі казати. У старшаків такого немає. Заліки закрила — і молодець! — буркнув Генрі.

— Головне, не переживайте, — вела вона, незважаючи на брата. — Усі студенти Академії через це проходили.

— А хто не пройшов — вилетіли. — Аліса натягнула усмішку.

— Все буде добре, — сказала Марія. — Ми впораємося.

— Ну, вас хоча б двоє, — прожував Генрі, вказуючи на них виделкою, — а в мене з Люсі такої підтримки немає.

Люсі трохи поперхнулася, але нічого не сказала.

 

***

Заняття з Контролю води пройшло не найгірше. Принаймні Аліса впоралася з більшістю завдань і напартачила лише на останніх. Знову зробила надто різкі рухи руками. «Це не вогонь. Це не вогонь!» — подумки картала себе.

— Шановні студенти, перш ніж ви підете, у мене є запитання, — промовила директорка в кінці. — Як ви знаєте, завтра в межах іспиту гвардійців стоїть випробування проти магії води. Чи є серед вас охочі взяти в ньому участь?

Мить усі мовчали. Аліса хотіла, але ризикувати перевіряти свої навички на невинних людях їй було страшно. Це вам не зі скляночками бавитися. Тим паче, коли в групі чимало вправніших чарівників.

— Це типу треба бити гвардійців водою чи керувати кров’ю? — запитав Макс — один з найсильніших водників, але, на думку Аліси, занадто пихатий.

Директорка опустила плечі.

— Чітких правил немає, проте я не рекомендую застосовувати заклинання, яких ми ще не вивчили на заняттях і в яких ви не впевнені. Не ставте під загрозу життя гвардійців. Вони такі ж самі студенти, як і ви.

— Добре, тоді я за.

Після Макса зголосилося ще кілька студентів. Марія й Аліса тим часом мовчали, присівши на парті й чекаючи на можливість піти.

— Треба ще одного, — сказала Місіс Дараган, і подивилася на дівчат. — Маріє, підеш?

Вона перевела очі на Алісу, ніби питаючи дозволу. У цьому не було потреби, лише природне бажання очистити совість. Аліса мовчки кивнула, щоб її подруга не відчувала провину. Ні, вона не заздрила. Лише шкодувала, що не змогла показати себе на такому рівні, щоб директорка звернула увагу й на неї. За три роки навчання це ще можна виправити. Треба лише скласти іспит і закріпитися в Академії.