Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

4.4

 

Після візиту Трево Олівія помітно піднеслася духом. Її втішила доведена можливість того, що хтось може розкаятися і пошкодувати про вчинене ним зло.

Я на цю тему не дискутувала, хоча управитель, прощаючись, повідомив: тухлі яйця та записка – привіт від однієї з професіоналок готелю. Дівчину образило зневажливе ставлення Олівії до важкої та самовідданої професії елітної повії з гарною освітою, і вона вирішила провчити гордих злиденниць. Ну а на звичайну роботу місцеві заклади не наймали нас через прізвище.

Посудомийка ді Крайн? Прибиральниця ді Крайн? Рознощиця ді Крайн? Абсурд. Ді Крайни повинні перебувати з іншого боку стійки для замовлень – або ж із гідністю здохнути від холоду, голоду та антисанітарії.

До кінця весни ми виступали у «Дикій орхідеї». Тамтешній публіці подобалися шокуючі історії про моторошних карнаїтів і шляхетних лаорнійців, що ховаються серед нас. Олівія сиділа на підвищенні, оточена квітами та тихою музикою, й імпровізувала, складаючи найнеймовірніші (і, якщо чесно, найнеможливіші) сюжети з усіх, що мені траплялися.

– Йоло! Пам’ятаєш, я вигадала історію про близнючок? Ти не повіриш, але це плагіат на легенду. Чаклуна звали Вихрайн Ілеон, і він крутив роман із двома сестрами одночасно. Одна з горя втопилась, а друга вбила його і закопала у своїй вітальні, щоб щодня попирати ногами. Вгадай, як її за це покарали?

– Хто? – Фантазії мешканців Сонячного берега цікавили мене мало, бо були далекі від реальності.

– Не хто, а як! Їй дали вічну молодість. Ото б і мені так провинитись… Але загалом зла сестричка прожила недовго. Її замурували живцем поруч із кістками Ілеона і забули про те місце навіки. Склади на завтра щось таке саме моторошне! Щоб було ще страшніше, ніж пригоди Арахлони Душогубки при дворі імператора!

У Олівії з’явилося багато шанувальників. З приходом тепла та визнання вона розцвіла, втратила хворобливий вигляд, часто усміхалася і витала у хмарах. Я знала, що це ненадовго, її слабке серце і наслідки пневмонії незабаром нагадають про себе, але вдавала, що теж задоволена та щаслива.

На початку літа Трево зробив Олівії пропозицію. Вона відмовила – на жаль, у грубій і жорстокій формі, хоча управитель ставився до нас більш ніж добре, був уважний і послужливий, з розумінням сприймав поняття «творча криза» і незворушно улагоджував проблеми з надміру вразливими постояльцями.

Популярність помітно вплинула характер Олівії. З кожним днем ​​капітанська дочка все більше бачила в людях прислугу. Якщо раніше ми на рівних ділили успіхи та поразки, то одного разу я виявила, що обслуговую «зірку», причому (спасибі закоханому дурню Трево і складеному ним контракту) безкоштовно.

Я не знала, як вчинити.

З одного боку, Олівія була під моєю опікою. Я пообіцяла ді Крайну піклуватися про неї! Кинути її означало зрадити єдину людину, яка повірила у Вайолу лін Артен.

З іншого – мені набридло, що прохання звучать як накази. Просто набридло. І я до смерті втомилася чути слова «карнаїти» та «лаорнійці» в одному реченні. Деколи здавалося, що я перестаю відрізняти фантазію від історії. Це лякало більше, ніж перспектива ніколи не побачити Аєрські острови та дозволити вбивці Астора жити собі на втіху. Знання – єдине, що відрізняло мене від натовпу, але я забивала голову нісенітницями, витісняючи з пам’яті корисні матеріали.

– Йоло! Бабусі з ринку складають краще за тебе! Знаєш легенду про те, як король Лаорнії вибирав спадкоємця? У нього було двоє синів: розумний і тупий. Король передав дар телепню! Народ обурився, зажадав, щоб тупиця віддав здібності брату… І уявляєш? Той послухався!

– А в чому тут трагедія? – Жодна з оповідей Олівії не обходилася без драми і сліз. – Розумник відрікся від трону і зачах у злиднях?

– Розумника рознесло на шматки!

– Замість дару брат підсунув йому порохову бочку і підпалив гніт? Отже, він не тупий.

– Дурниці, у ті часи порох іще не винайшли, людей убивали силою думки, а брат загинув, бо…

– Бо зазіхнув на чуже? – Я ненавиділа ефектні паузи. – Так йому й треба.

– Бо матуся його нагуляла, а дар лаорнійців передається лише за чоловічою лінією. Яка патріархальна несправедливість! Треба якось додати сюди дівчину, і сюжет готовий.

О так, Олівія відкрила в собі талант, якого мені не досягти повік! Він дістався їй нелегко, але вона губила його, не замислюючись про наслідки. Договір із «Дикою орхідеєю» закінчувався за місяць. Трево терпів нас, щоб уникнути виплати відступних під час розірвання контракту. Незабаром він перекриє грошовий потік, і що тоді?

Олівія звикла до гарних речей, повертатися до звичайного життя не захоче. Заощаджень у неї немає, та й Трево більше не допоможе. Він не говорив про це, але її: «Ви себе в дзеркалі бачили? Женишок, кхм… Ді Крайн вийде заміж за рівного!» сильно його образило. У присутності Олівії управителя аж перекручувало. Він тримався, але не міг контролювати голос і судомні рухи пальців. Деколи мені здавалося, що Трево готовий придушити капітанську дочку власноруч.

Спрогнозувати найближче майбутнє неважко. Олівію зіштовхнуть з п’єдесталу, вона трохи поборсається і зляже, а мені доведеться крутитися за двох.

Особливо настирливо ці думки мучили мене ночами, коли я лежала без сну і репетирувала прощальну промову, яку ніколи в житті не сказала б уголос.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍