Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

і звіряла все згідно з ним. Нарешті вона таки поїхала геть разом із Лото, запасним ключем і з обіцянкою, що іншого ключа Фродо залишить у Груничів на Торбиновому Узвозі. Лобелія фиркнула, явно показуючи цим, що вважає Груничів здатними на грабунок її нори впродовж ночі. Фродо навіть не запропонував їй чаю.

Сам він випив свій чай разом із Піпіном і Семом Груничем у кухні. Уже було офіційно оголошено, що Сем іде до Цапокраю «працювати на пана Фродо та доглядати за клаптиком його саду»: цю домовленість Батечко схвалив, хоча все це й не тішило його з огляду на перспективу сусідства з Лобелією.

— Останній наш почастунок у Торбиному Куті! — сказав Фродо, відштовхуючи стілець.

Немитий посуд вони залишили Лобелії. Піпін і Сем перев’язали три свої клунки й поклали їх на ґанку. Піпін подався востаннє пройтися садом. Сем зникнув.

Сідало сонце. Торбин Кут здавався сумним, похмурим і розхристаним. Фродо блукав знайомими кімнатами, дивився, як на стінах поволі згасали промені світила, що котилося до заходу, і з кутків виповзала пітьма. В оселі поволі темніло. Він вийшов і подався вниз до брами наприкінці алеї, а тоді коротенькою стежинкою — до Пагорбової Дороги. Підсвідомо сподівався зустріти Ґандальфа, який мав би вийти йому назустріч крізь сутінь.

Небо було чистим, і зорі світили дедалі яскравіше.

— Ніч буде погожою, — вголос сказав Фродо. — Добрий початок. Мені подобається, що треба йти. Крутитися без діла набридло. Я вирушаю, а Ґандальф нехай наздоганяє мене.

Він розвернувся, щоби піти назад, але спинився, бо відразу за поворотом, наприкінці Торбинового Узвозу, почув голоси. Один точно належав старому Батечкові, а інший був незнайомий і чомусь неприємний. Фродо не міг дібрати, про що той говорить, але добре чув дуже неприязні Батечкові відповіді. Старий, здавалося, був роздратований.

— Ні, пан Торбин виїхав. Поїхав цього ранку, а мій Сем поїхав разом із ним — принаймні всі його речі поїхали. Так, продав і виїхав, я ж вам кажу. Чому? Чому — це не моє діло, як і не ваше. Куди? Це не таємниця. Він переїхав до Цапокраю чи кудись туди, он у той бік. Так, добрий шмат дороги. Я сам ніколи так далеко не бував; там, у Цапокраї, дивний народ. Ні, я не передаватиму ніяких повідомлень. І вам на добраніч!

Кроки віддалилися Пагорбом униз. Фродо мимоволі здивувався, чому той факт, що вони не піднімаються на Пагорб, викликав у нього велике полегшення. «Мені набридли розпитування та цікавість до моїх справ, гадаю так, — подумав він. — Які вони всі допитливі!» Спершу Фродо захотів підійти і запитати Батечка, хто про нього вивідував, але краще (чи гірше) подумавши, розвернувся і хутко пішов назад до Торбиного Кута.

Піпін сидів на своєму клунку на ґанку. Сема не було. Фродо ввійшов у темні двері.

— Семе! — покликав. — Семе! Вже час!

— Іду, пане! — пролунала відповідь з далеких надр нори, а невдовзі з’явився і сам Сем, витираючи рота. Він прощався з барильцем пива у пивниці.

— Усе готово, Семе? — запитав Фродо.

— Так, пане. Тепер я вже ні на крок від тебе, пане.

Фродо прихилив і замкнув круглі двері, а потім віддав ключа Семові.

— Біжи з цим додому, Семе! — сказав він. — А тоді зріжеш шлях уздовж Узвозу та якомога швидше наздоженеш нас біля брами на вулиці по той бік лук. Сьогодні ми не підемо через село. Надто багато зайвих вух і зайвих очей.

Сем побіг стрімголов.

— Ну, от, нарешті ми вирушаємо! — сказав Фродо.

Приятелі закинули на плечі свої клунки, взяли до рук палиці й повернули за ріг до західного боку Торбиного Кута.

— Прощавайте! — озвався Фродо, дивлячись на темні порожні вікна. Помахав рукою, тоді обернувся (наслідуючи Більбо — так ніби бачив, як прощався той) і поквапився за Переґріном стежкою через сад. Вони перестрибнули через перелаз у живоплоті наприкінці стежки й подались у бік полів, зникнувши в темряві, наче легіт між трав.

Зі західного боку біля підніжжя Пагорба подорожні дійшли до брами, що виходила на вузьку алею. Вони спинились і поправили ремені на клунках. Тієї самої миті з’явився Сем, швидко ступаючи та ледве переводячи подих; важку подорожню торбу він закинув високо на плечі, а на голову насунув чималий безформний повстяний лантух, який чомусь називав капелюхом. У сутінках він дуже скидався на ґнома.

— По-моєму, ви дали мені все найважче, — сказав Фродо. — Я вже шкодую равликів і всіх, хто тягає на собі свій дім.

— Я міг би взяти ще багато чого, пане. Мій наплічник геть легкий, — запевнив його Сем, поважно та неправдиво.

— Ні, Семе, ні! — сказав Піпін. — Це йому на користь. Він не несе нічого, крім того, що сам звелів нам спакувати. Віднедавна Фродо якийсь лайдакуватий, і він менше відчуватиме вагу ноші, якщо зжене хоч трохи свого сальця.

— Зласкавтеся над горопашним старим гобітом! — засміявся Фродо. — Перш ніж дістатися до Цапокраю, я так вихудну, що стану схожим на вербову галузку. Та я пожартував. Гадаю, ти взяв більше, ніж тобі належало, Семе, і, коли знову складатимемо речі, ми це змінимо, — він узявся за палицю. — Гаразд, нам усім подобається гуляти в темряві, тож подолаймо кілька верст, перш ніж лягти спати.

Коротку часину вони йшли алеєю в західному напрямку. Тоді зійшли з неї, звернули ліворуч і тихцем подалися знову в поля. Ішли вервечкою вздовж живоплотів на межі з перелісками, а довкола западала чорна ніч. Темні плащі робили їх невидимими, ніби всі вони мали чарівні персні. До того ж, ці троє намагалися рухатися тихо, тож не створювали жодного шуму, чутного бодай і для гобітів. Навіть дика живина в полях і в лісах ледве чи помітила, як вони йшли.

За якийсь час подорожні перебралися вузьким дощатим містком через Річку на захід від Гобітова. Течія в тому місці скидалася на нешироку звивисту чорну стрічку, відмежовану від берегів похилими вільхами. За півтори-три версти далі на південь вони хутенько перетнули велику дорогу, що вела від Моста на Брендівинній, і так потрапили до Тукокраю, звідки, обравши південно-східний напрямок, подалися до Краю Зеленого Пагорба. Щойно почавши видиратися на перші його схили, мандрівники озирнулись і побачили, як віддалік у спокійній долині при Річці мерехтять вогні Гобітова. Невдовзі