Читати книгу - "У що повіриш ти?, Сафі Байс"

«Тепер твій татко розлучиться і стане нашим». 

Кармелла спитала мене, чи я зрозуміла. Але ніякого розуміння в мене не було. Я навіть не усвідомлювала, що в животі гувернантки росла її дитина. Як  пояснила мені циганка, то був мій брат. Батько зраджував мамі з гувернанткою протягом тих двох років, що вона провела в нашому домі. І от вона завагітніла. Він хотів, щоб вона позбулася дитини. І вона позбулася, тільки не своєї, а мене. 

Я не пам’ятала, як вона зіштовхнула мене зі східців. Навіть коли Кармелла це сказала мені, не могла повірити. Жінка, яка вчила мене, яка була мені наче друга мама, тільки дещо суворіша, бо змушувала виконувати різні завдання з читання й граматики, зіштовхнула мене зі східців? Лише коли після мого похорону минуло півроку, батьки розлучилися і мій тато одружився з гувернанткою, я зрозуміла, що Кармелла все пояснила правильно… − дівчинка все ще не дивиться ні на кого з нас. Вона погладжує рукою стінку маленької домовини. – Справді, дуже схожа.

−  Ем, але чому ти опинилася в таборі? – питаю я.

− Бо Кармелла – моя бабуся, − Ем Ді повертається до мене. В її очах немає смутку чи жалю, які я сподівалася/боялася побачити. Це просто безмежні, наче сам Космос, очі Мертвої дівчинки.

− Вона була напівкровною циганкою. А мама втекла з табору, щойно їй виповнилося п’ятнадцять. Вона зробила все, аби не бути схожою на циганку: відрізала волосся, купила новий одяг (мабуть, перед утечею вкрала трохи грошенят) і пішла шукати роботу. Її взяли помічницею в одне ательє. Потім вона стала швачкою. А потім, коли їй було вже вісімнадцять, зустріла мого батька. 

− Це мала бути дуже красива романтична історія, − говорить Артем. – Якби не такий фінал.