Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— Так, я не проти, — відповіла Марія директорці.

Пані Ді всміхнулася.

— Добре, тоді підійдете після обіду до Містера Хілорі. Він вам усе пояснить. Решті учнів бажаю удачі на іспиті. Пам’ятайте про все, чому я вас навчила, а головне — вода полюбляє спокій, — вона невимушено вказала рукою на двері. — На сьогодні ви вільні.

Аудиторія швидко спорожніла.

— Це ж не так погано, чи не так? — промовила Марія, йдучи біля Аліси до кручених сходів. — Заліки закрили, складемо іспит — і ми повноцінні студенти Академії.

«Або завалимо і полетимо під три чорти», — подумала Аліса, але натомість приязно відповіла:

— Так. Ти маєш рацію.

Здавалося, наче в Аліси навіть голос тремтів. Вона номеру з тигром не так боялася, як дурного випробування.

— Ти ж не ображаєшся, що не будеш бити гвардійців?

Аліса повернула голову до неї та всміхнулася, жартуючи:

— А хіба для цього обов’язково брати участь у випробуванні?

Вуста Марії розтулилися в широкій усмішці.

Через кілька сходинок дівчата спустилися на перший поверх головного корпусу. Аліса зупинилася у вестибюлі, озираючись.

— Мабуть, вони вже в їдальні, — сказала Марія. — Нас же затримали.

— Так, мабуть.

Раптом в голові Аліси зблиснула непогана ідея. Повернувшись обличчям до подруги, вона впевнено промовила:

— Слухай, я не голодна, тож пообідайте без мене.

Марія з цікавістю примружилася.

— І що ти будеш робити?

Алісі не хотілося говорити, але брехати вона теж не могла. Принаймні не через таку маячню.

Вона відкрила рот, щоб відповісти, коли на них раптом накотилася чорна хмара гвардійців. Щоб не стояти в них на шляху, Аліса відійшла з проходу ближче до сходів. Усіх чарівників Академії дратував чіткий графік сусіднього факультету. Справа йшла не лише про неймовірні черги в їдальні та зайняті столики, а й про ранній підйом, через який вони часто будили всіх довкола. Про надокучливу повсюдну варту і навіть про те, як їх відпускають у туалет лише великими групами.

Нарешті, коли вони пройшли, Аліса продовжила:

— Я хотіла потренуватися на водоймі. Думаю, це було б корисно, та й мені справді не вистачає практики.

Марія схвильовано підвела брову.

— Підеш сама в ліс? А може, не треба? Пообідаємо і підемо з Джейн. Вона дорогу точно не забуде.

Як би Аліса хотіла, щоб вона знала, що не одна Джейн у їхній компанії може запитати дорогу в дерев.

— Я не заблукаю, чесно. Це ж лише до річки.

— А Звірі? Якщо на тебе нападуть?

Аліса не стримала сміх.

— Звірі? Ми на півдні герцогства Клінтон, а не на півночі Вайндвіля. Звірі тут загрожують менше за вовків, а їх я не боюся.

— Вовки теж небезпечні. Ти не можеш протистояти цілій зграї.

— Я не безсила, — нагадала Аліса з легкою образою.

Марія зітхнула, махнувши головою. Зазвичай після цього йдуть довгі промови. Вислуховувати їх Аліса не мала найменшого бажання, тож вирішила закінчити розмову:

— Знаєш, добре. Я не піду до річки. В Академії теж є доволі велика водойма. Для тренування мені вистачить.

— Канал гвардійців? — запитала Марія. — Там же брудна вода.

— Те, що туди часто падають люди, ще не означає, що я не зможу керувати тією водою. Це ж не багнюка.

— Гаразд, як знаєш.

— Зустрінемося після обіду.

Аліса подарувала їй на останок усмішку та направилася до виходу.

Погода сьогодні, однак, була хорошою. Сонце світило тепло та й вітер зовсім вщух. Як і очікувала Аліса, більшість студентів у чорному зараз обідали, тож водойма лишилася вільною.

Канал гвардійці прокопали років десять тому, щоб не йти на заняття далеко до річки. Він був довгий і доволі широкий, з глибиною близько чотирьох метрів. З першого погляду й не вірилося, що це робота звичайнісіньких людей з лопатами. У двох місцях на відстані через канал прокладалися дерев’яні містки з рівно складених дощок та без перил. Вони слугували гвардійцям майданчиками для бою. Переможені завжди опинялися у воді. Часом разом з переможцями. Аліса не розуміла, навіщо так знущатися зі студентів. Робити поразку ще більш принизливою? Чи це теж частина підготовки солдатів?

Вона неквапливо підійшла до кінця каналу та почали вдивлятися у стоячу воду. Дна не видно — лише відблиски сонця. Так, її важко назвати чистою, але й на болото не схоже. Знайшовши собі вільне місце, Аліса присіла на березі, зігнувши ноги, і підняла руки.

Взагалі, вона не мала конкретної мети. Заняття чарами — це давнє хобі, яке Аліса знайшла ще в цирку, коли Ґрета в будь-яку вільну від репетицій годину тренувала її магії. Останніми роками довелося займатися самостійно. Тоді це розслабляло Алісу, заспокоювало та допомагало відновити сили. Зараз же, враховуючи останні події та іспит, який надвисав над головою Аліси, наче гільйотина, минулої радості від тренування вона не відчувала. Була лише зосередженість, ціль і зародки відчаю.