Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

и придержите этого там… Которого… Ну, ты понял…

Шофер пригальмував перед терміналом «С» і повернув машину назад, у Київ. Охоронець передав у рацію: «Мы возвращаемся на работу. Встречайте».

— Он у вас как, нормальный? — запитав охоронця «оплотовець» Васька Лом, коли дізнався, що Єгор повертається.

— Если зарабатывает и платит нормальные деньги в конвертах, значит, нормальный, — сказав охоронець.

— Так мы ж его уже это… — кивнув на тіло майданівця, що лежало розпластане на долівці. — Как бы, чутка перестарались…

— Сейчас твои дружки нашатыря принесут… — і подзвонив комусь на мобільний телефон: — Чешите сюда с нашатырем, планы поменялись…

— И сколько он вам отстегивает?.. — поцікавився Лом.

— Нормально… Грех жаловаться. Но сопли за ним вытирать приходиться…

— Я так понял, и говно тоже, — кивнув на тіло полоненого.

Вони збайдужіло курили над побитим до півсмерті майданівцем і гуторили про своє. У великому ангарі, що колись мав стати цехом зі збору літаків, було порожньо, холодно, жаско. Гуляли, як хотіли, протяги, через що металеві стіни ангара стиха вібрували, створюючи постійний нудотний гул. Сім’ї Блідих ці приміщення були геть не потрібні, але вони не здавали їх в оренду і не продавали, створюючи видимість великого промислового виробництва. Насправді в робочих процесах на території компанії було задіяно кілька невеликих приміщень, де складувались дешеві товари, привезені з Китаю. Тут на них наліплювались «українські» або «європейські» етикетки і продавались на ринку або постачались під державні програми, тендери і так далі… «В ходу» було все — від ліків до запчастин мобільних телефонів.

Але підприємство позиціонувало себе як «суто український виробник з повним циклом виробництва»… Копійчані вкладення давали багатомільйонні прибутки. Плюс корупційні зв’язки — гарантовано виграшні тендери в кількох міністерствах.

Через кілька хвилин в ангар зайшли Мопед з Логопедом. Охоронець кивнув на побитого до безтями майданівця:

— Надо это чудо привести в чувство.

— А смысл? — не зрозумів Мопед.

— Шеф возвращается. Или передумал улетать, или руки зачесались, — зітхнув охоронець.

— Че, любитель побаловаться? — Мопед з розумінням підморгнув до охоронця.

— Профессионал, — зізнався той з придихом.

— Да знаю, знаю, мы ему в Мариинке приводили людишек на растерзание, — заржав. — Он там такое исполнял… Лютовал, прям, следак Берии в тридцать седьмом году…

Тим часом Логопед приводив майданівця до тями, тицяючи йому під носа ватку, намочену в нашатирі та грубо ляпаючи його по щоках. Нарешті той рвучко вдихнув і відсахнувся від їдучого запаху.

Полонений розгублено роззирнувся і очі його наповнились жахом; пересилюючи біль в побитому тілі, він став панічно задкувати і вперся спиною в холодну стінку. Бранець кидав погляд з одного садиста на іншого, чекаючи розв’язки і внутрішньо готуючись до гіршого. Але цих чотирьох мало цікавило, що відбувається з людиною. Тільки Логопед повідомив бадьоро:

— Красава, еще поживет, курилка.

Лом пхинькнув, сплюнув під ноги та патетично заявив:

— Скажем так, не фартануло уроду… Вот че значит судьба… Шоб знали эти фашисты, как наши пленные мучились в ихних застенках. Зуб за зуб. Око за око. Хай прочухают, шо они пережили! Наш долг отомстить за наших дедов!

— Точно! И за баб тоже, не зря проклятые фашики ебли их на сеновалах, — зі смішком підійшов до Лома Логопед. — Ты прям как на митинге! Но все правильно, все правильно, — навіть поплескав його по плечу.

— Память — это святое, — погодився з ним Мопед, підморгнувши Логопеду. — Мы никому не дадим ее осквернять. Тем более, разным западенцам.

— Я-а-а киевлянин… — прохрипів бранець. — Коренной.

— Ты сука продажная! — гаркнув на нього Лом, заводячись. — Будешь щас у меня скакать тут, как на майдане скакал. «Кто не скачет, тот москаль»… Я москаль, русский я, понял, биндеровская тварь! И русские под вашу дудку скакать не будут! Рожа жидовская! Коренной он. Жид ты коренной!

Він у запалі кинувся до полоненого, але його перехопили, стримали. Бранець перелякано притисся до стіни і скрутився у клубок болю. Лом, котрий азартно рвався до майданівця, але не міг дотягнутися, плюнув у нього. Після цього йому стало легше, і він пафосно заявив:

— Ты мне, сука, еще за Крым дашь ответку!

Враз розчинилися двері, і до ангару влетів Єгор. Він був уже під коксом, йшов, закінчуючи розмову з батьком по телефону і розмахував вільною рукою, наче розминав її перед ударом:

— Забув документи… Зараз буду вилітати… Вже білет до опери замовив, скучив за оперою… Так, Вагнер… Добре… Добре… Передзвоню!

А коли закінчив розмову, бадьоро крикнув:

— Поднимите его, че он развалился, как на пляже! — і рвучко передав мобільний охоронцеві.

А коли бранця підняли під руки і поставили, він з розгону вдарив майданівця кулачком в обличчя. Той різко відсахнувся і безсило впав на бетонну долівку, з розгону вдарившись головою об муровану підніжку.

Єгор, задоволений цим, артистично розвів руки і заявив:

— Вот как надо, пацаны, работать! — і наказав: — Поднимите! Я вам покажу, что значит бить! И как их бить!

Як тільки Мопед з Логопедом нахилились до нього, їм стало зрозуміло, що той уже віддав Богу душу.

— Ну, начальник, ты красавчик, — похвалив Логопед. — С одного удара такого бычару повалить, — і у захваті театрально поплескав.

— Не понял, — розгарячілий Єгор все ще смикався, коротко помахуючи в повітрі руками, як боксер на рингу перед боєм.

— Все, готов майдаун, — повідомив Логопед. — Спекся!

І про всяк випадок перевірив пульс. Пульсу не було:

— Хороший майдаун. То есть мертвый майдаун.

Єгор не сподівався на таку розв’язку. Від усвідомлення того, що сталося, його тіло вкрилось гусячою шкірою, подих перехопив важкий спазм, у грудях щось боляще зіщулилось, обличчя налилось червоною фарбою. З виряченими від переляку очима, він застрашено відступив назад, розвернувся і стрімголов вибіг з ангару. За ним — турботливий охоронець, розчулено примовляючи: «Ай-яй-яй! Ай-яй-яй»!..

— Первый труп, — з розумінням покивав Мопед.

— Отвезем на точку, шоб забрали? — поцікавився Лом.

— Не, полно Автомайдана на дорогах. Машина засвечена. В лесу скинем. Найдут — пусть боятся. Всех майданутых такая доля ждет.

À Paris[68]

В майданівському «військовому містечку» неподалік стели Незалежності з боку «Львівської брами» облаштувалося кілька повстанських загонів: група поварів з Львівщини — вони навіть збили з фанерок щось на зразок літньої кухні («Кухарі»); група, що постійно займалася заготівлею дров («Лісоруби»), взвод «НКН», взвод «А», комп’ютерний сектор («Ботани»), намет медсанбату («Больнічка»). На цих кількох сотках і так було обмаль місця, та ще й довелось пожертвувати простором, щоб розташувати