Читати книгу - "Збірка за 2023-24 українською, Кірш Лі"

насолоду

у тій причетності,

що ми проживаємо день у день, -

замри, проживаючи

біблійний сюжет.

-------------------------------------------

Зима –

прошита білими стібками

і чимось ледве вловимим

мимохіть

торкаючись пером щоки.

Вона гранично відверта,

як озерний лід,

самотньо мовчазна,

аршинними кроками

сходить, тихо, в глибину,

але мені плете візерунки слів -

на стеклах, на дорозі,

сніжинками на рукаві,

- я дуже холодна

і надовго темна,

ти замерзнеш,

гуляючи зі мною

по прозорим алеям.

Я все розумію.

Та Їй говорю

- я розумію. -

підходжу зі спини

і цілую у плече.

-------------------------------------

ще листопад, ще благодать, -

дерева в світлих,

мокрих ризах,

в мені - струна,

стіною дощу,

стоїть у риті вітру,

милозвучно;

а до щоки - вже дотик

вітру, а до чола -

архітектоніка вірша

і жменька сенсу

того ж різнобарв'я листя;

а з вивороту сну,

у просвіт десь на обрії -

дихання з рота

прагне вгору,

з кадильним димом,

сніжно-синім...

--------------------------------------

тіні птахів

кидаються по землі,

сірими письменами,

дивними ієрогліфами,

не осяганими шляхами,

внахльост,

врознос;

розвінчаними ланцюгами

хлище вода твердь,

мені не збігтися

сторонами

ні з тими, хто має рацію,

і в праві,

ні з тими, хто мовчки

йде

у смуток.

всі, хто не названий,

б'ються горохом у стіну,

всі забуті -

проходять тінями

по зволоженому склу вікна,

кожен, хто вступив

у крижану річку -

кутається в знобливий вітер,

передбачаючи

близьку мені порожнечу;

кидаються тіні дощами,

ми збираємося в дорогу.

--------------------------------------

клянуся безмовно

силой всіх речей,

перетином дерев у саді,

клянусь

чарівной силою всіх чудес

і слабкістю колін

закоханих подружжь,

що сумнівів немає

в тому, що як судилося -

всі зустрічі відбудуться,

тільки згодом,

хто вірний - відшукає шлях,

а чесні нагороди не обминуть

тих,

хто дійсно гідний їх;

клянуся самою суттю

зрілих почуттів,

що як говоримо

про те, що варто,

ми видихаємо

не тільки звук, -

а в певнім сенсі

одухотворене повітря.

--------------------------------

Тобою я вірю,

вщент зриваюся вгору, -

з звороту проступаю

розсипом прозорих іскор

і горілиць

під небом із безодні

вступаю в область віри

абсолютної,

тобою вриваюсь у мережі

всіх переплетінь,

- нікчемних

і сліпих свідомо,

я перед тими, хто

відважніший за всіх

живих,

і тих, хто має рацію

беззастережно,

в однодумній

волі

бути коханим тут.

---------------------------------

ми знов придумаємо

дивокрилих птахів,

щоб вони будили ранок,

і піднімали сонним їх повіки;

ми відкопаємо камертон,

і будемо по ньому

звіряти міру ніжності,

яка між душами людей

проходить кровотоками ефіру

та зв'язує їх міцно;

ми знову наповнимо

підпілля театральних стін

битим кришталем, бо звук бринить,

лунає наче птах у клітці;

ми знов віднайдемо ту

чистоту легенького паперу,

візьмем повітряне чорнило Норн,

та новоствореними письменами

почнем історію часів. Знов.

--------------------------------------

Не більше того,

що можемо ми мати,

чому ми служимо,

чому ми віримо,

із чим ми живемо.

Всього лише

цезури, інтонації,

у просторі звичайних трьох

координат.

Ось у чому вся ця сіль -

простоволоса, гола,

та ще й гірка від домішок.

Вся сіль.

Така гірка і зла,

така ласкава,

Бувай

ніхто не бачить.

Річ у собі.

Не більше того.

Не більше того,

що може знести,

що на плечах лежить своєю ношею,

з чим ми розлучені

праворуч і ліворуч,

і з ким взаємно

співвіднесені.

Вся сіль.

--------------------------------------

правицею, правою рукою,

я осіняю

тих, що слідом йдуть

опалим кронам,

розвінчаним дубам

ще до приходу

сніжного замету,

а лівою

розсовую сонм

тих сизих днів,

що сунуть на заміну;

зацьковані вітри

рвуть шарфи та дахи,

трохи божевільно,

але ж ми бавимся,

не віримо в погане -

ми розсуваємо двері під кінець

і змішуємо карти наче мапи

всіх материків.

--------------------------------------

запну ледь прозорим пологом

наш притулок,

потаємний, для втрачених душ,

розберу на акорди мелодію,

застелю нею

шлях рятівний,

роздираючий зарості терну

до нижнього одягу,

до крові.

І чарівною хмарою

заманю

всіх у сумніві та абстрактності

всіх розгублених,

зачарованих

і без пам'яті,

що ми всі лише -

неозброєні, розкуті,

але все-таки ланки

одного й того ж ,

безкінечного ланцюга.

-----------------------------------------

розчарую купу посилань,

відтепер все буде легко, -

віддзвінкує звук здалека

і прозоре павутиння

від захоплення, що піднімає

горілиць, і вище, далі, -

вітер

перекинув стіни зліва,

а праворуч сам поширив

обіймаючий простір;

я звиваю сувій світла,

безоплатно роздаю -

в землю крихітне насіння,

в руки жаданий тягар,

в річку смутку срібло,

а тобі листок надії,

у ньому одяг від тепла до холодів,

і слова, що згодом проростуть...

------------------------------------

мій чесний підрядник

сивини золотих

перебирає літери як чотки,

випадковим чином,

пильнує, як складеться,

яким візерунком

віднімається і розійдеться

хвилями відлуння

від слів та рук

доданих перу;

перекласти з іншого

неможливо, не порушивши

ритму,

не спотворивши задуманого

згори,

не втративши того рідного

сенсу,

що занурений у первинному.

знайти своє звучання,

свій шлях, що струмує клубком,

звіром на повідку,

жваво біжить,

- без різниці,

куди і з ким;

душі не треба малого,

душа хоче всього, -

вона має на те право,

їй підбивати підсумок. Свій.

--------------------------------------

я до ранку

торкаюся через віконне скло

застиглим за ніч

голосом,

я згадую наново

всіх та себе,

причетних дню,

хто за вікном стирає тіні ночі

і промальовує чіткіше

знов народжену зорю;

я чекаю,

коли ми співпадемо

по траєкторії торкань

і вигинам жевріючих вуст,

і розійдемося за тональністю

співзвуччя;

ми у відмінності різниць

зливаємо гілки річок

і промальовуємо русло,

ми заселяємо береги та глибину,

і проростаємо у дельту.

-------------------------------------------

я повертаюся, - незмінно,

до вогню лампади, що в моєму домі,

до маєти і втоми, біля полиць книжкових,

до блаженного юродства,

вибачте,

мені дух протиріччя милий і близький, -

ми з ним в обіймах

бродимо і уві сні, і наяву,

я повертаюсь до строкатості літніх змін

у будь-який із днів на рік.

я вірш цей зможу народити післязавтра,

щоб повернутися з ним учора

і по можливості встигнуть

передбачити,

дізнатися,

та попередити того,

хто буде завтра

мене перестрічати

на незаданому шляху.

-----------------------------------------------

ззовні - всередину,

чорно-білим хлібом,

з усиллям паростка малого

моя душа випитує тортур

у пам'ятної долі,

не милостиню - свій законний скарб,

свої жорстокі